Сьогодні позбирала по схованках листи, які колись писала собі в майбутнє.
І зрозуміла, що солодко не бувало майже ніколи.
І, можливо, тоді я була сильнішою, ніж тепер. А ще безглуздо категоричною, як показав час, бо деякі прощання так і не стали крапками, а деякі граблі так і не було правильно використано. Читаю себе і розумію, що залишається в мені щось незмінне. І, певно, це добре. Недобре лиш те, що, здається, я майже не виросла з часу останнього листа.
Можливо, далі просто страшно.
Страшно, що люди можуть стати не такими важливими, як тепер.
Страшно уявляти, що насправді можливо жити й без найближчих та найдорожчих.
І що з усим я зможу справитися сама.
Страшно мати картинку світу не таку, як у решти і за рахунок цього не мати нікого, з ким можна було б її розділити.
І зрозуміла, що солодко не бувало майже ніколи.
І, можливо, тоді я була сильнішою, ніж тепер. А ще безглуздо категоричною, як показав час, бо деякі прощання так і не стали крапками, а деякі граблі так і не було правильно використано. Читаю себе і розумію, що залишається в мені щось незмінне. І, певно, це добре. Недобре лиш те, що, здається, я майже не виросла з часу останнього листа.
Можливо, далі просто страшно.
Страшно, що люди можуть стати не такими важливими, як тепер.
Страшно уявляти, що насправді можливо жити й без найближчих та найдорожчих.
І що з усим я зможу справитися сама.
Страшно мати картинку світу не таку, як у решти і за рахунок цього не мати нікого, з ким можна було б її розділити.
Немає коментарів:
Дописати коментар