Грати

Він грає своє життя, як це може робити лише людина, яка знає хто вона і навіщо тут.
Він грає ідеального чоловіка.
Грає татка.
Грає суворого дядю і доброго мага.
Грає того, кого вважає за потрібне грати саме зараз.
Та всі його дії незмінно просякнуті любов'ю.
Він живе переважно за правилами суспільства, але при цьому у нього є непохитна система власних правил, яка змінюється в залежності від обставин.
Його життя просте, бо він точно знає, що все, що ми можемо робити в цьому світі - це грати. Грати на стороні добра, або зла. Балансувати на грані між ними обома, не завжди вловлюючи де вона та розмита грань.
Він точно знає. А я поки що можу тільки вірити, що насправді все не так серйозно, як ми собі думаємо. Що і справді тут треба просто зіграти якнайкраще, щоб потім радісно аплодувати власній грі, коли все підійде до свого логічного завершення.
І поки що мої драми для мене справжні, прощання болючі, почуття - серйозні, досягнення - радісні, сльози - щирі, серце - сліпе і довірливе...
Грати я ще не можу. Бо поки що лиш починаю здогадуватись ким я є насправді.