Як дитина

Я помічаю, що щаслива, як дитина, коли маю можливість хоч раз почути його голос на протязі дня. І здається, що впливає на мене вже просто сам факт його присутності в цьому світі. Тільки повторюю собі постійно "Не дай чувствам превратиться в мысли!" Бо як тільки в дію вступає мозок все стає погано: з'являється купа нюансів, починається прив'язування до шаблонів, порівняння з іншими ситуаціями і все таке інше.
Може ж бути просто добре, безумовно добре, тепло і спокійно.

Будь

Чому я не можу просто безумовно любити тебе? Не хотіти отримати як можна більшу порцію твоєї уваги, твоєї присутності поруч зі мною, твоєї відповідальності за мене і моєї за тебе, а просто радіти тому, що ти існуєш. Що іноді наші шляхи перетинаються, і я можу торкнутися тебе поглядом, відчути дотики твоїх пальців до моєї долоні, почути твій голос, і просто вбирати твою присутність, ту неймовірну енергію, яку ти постійно випромінюєш, і на яку я дуже добре реагую. Вона робить мене більш врівноваженою, спокійною і щасливою. Може, саме через страх втратити можливість живитися цією дивовижною енергією я хочу тебе прив'язати поруч з собою, я хочу заволодіти твоїми думками і мати вплив на твої вчинки.
Але ж насправді мені потрібне не це. Просто будь. Я щаслива, що ти Є.

А. А. А.

Чому я завжди знаю чим закінчиться кожна історія в моєму житті?
 Ніби пишу для тебе, але відчуваю, що певна частина мене хоче, щоб цей текст ніколи не потрапив тобі на очі...
Напевне, я так і не дізнаюся що насправді керувало тобою, коли ти крок за кроком все глибше проникав в моє життя, в мої думки, в мою душу.
А ти, в свою чергу, не знатимеш як багато мені дав за час власної присутності поруч зі мною.
Мені важливо було відчувати твою підтримку, бо вона прийшла саме тоді, коли була вкрай необхідною.
Мені приємно було відчувати твою турботу, бо  я почувалася беззахисною.
І для мене багато важило кожне твоє слово, бо всі вони були сповнені моїми власними думками. Вони були вираженням того, що я ніколи ще не вимовляла вслух. Я впізнавала в них себе.
І ще: я ніколи не забуду тих обіймів на сходах. Вони викликали такі емоції, яким я й досі не можу знайти вираження в словах. І, мабуть, тому найкращим їх поясненням є, сказане тобою єдине "искренне". Бо то було дійсно невимивно щиро, від серця.
Дякую за все, що було, і за все, чого ніколи вже не буде.
Ніхто нікому не належить в цьому світі.