Бережи себе

Будь ласка, не з'їдай себе зсередини докорами, відчуттям провини, жалем про здійснені або нездійснені вчинки. Пробач себе і пробач усіх, кого тримаєш у своїх думках з яких би то не було причин.
Не вбивай себе, не виснажуй роздумами. Говори. Знаходь слова, чи інші способи висловити те,  про що зараз мовчиш, про що давно мовчиш, про що мовчати важко. Воно нікуди не подінеться. Воно висітиме тягарем на серці, аж поки не знайде виходу для себе. Я не хочу, щоб цим виходом стала хвороба. Виражайся. Проявляй себе у Світ, прошу. Ділися.  Проживай і відпускай. Власне, тільки дозволивши собі сповна прожити, можна відпустити...
Розчинись на мить у всьому, що є і відчуй себе невід'ємною частиною Всесвіту, частинкою, яка є саме такою, якою її було задумано і знаходиться саме там, де вона повинна бути. Знаходь прекрасне  у дрібницях - так можна доторкнутися до Вічності.
І найголовніше: слухай себе і ходи туди, куди кличе серце. Довіряй.
Бережи себе.

Смиренність

Сьогодні я з відкритим серцем приймаю усе, що приходить до мене і з вдячністю відпускаю все, що має піти. Бо не буває нічого випадкового. Бо я довіряю Всесвіту і знаю, що Він мені посилає лише те, чого я потребую. Тому я всьому говорю "Так!"
Сьогодні я наповнена радістю з того, що можу ділитися, віддавати і отримувати, що можу бодай щось у цім світі змінити на краще, що можу оживити в чиємусь серці віру в чудо, що здатна викликати посмішки і посміхатися, що небо таке неймовірно барвисте і літо таке злегка прохолодне..., що мене не полишає відчуття: все на своїх місцях.

Незмінні речі мінливого світу

Всесвіт завжди дає мені те, чого я бажаю. Але часто не так, як я собі це уявляла. Іншими способами. Через інших людей, в непередбачуваних місцях і ситуаціях.
Тепер я точно знаю: може бути просто. Без назв. Без зобов'язань. Без пошуку причин і без страху перед наслідками. Без планів. З повною відповідальністю.  Чиста радість.  Легкість. Свобода. Прийняття. 
Але все описане не може вижити там, де є прив'язаність.
Де є прив'язаність - там є очікування, сподівання, претензії(хай навіть і невисловлені, затаєні, внутрішні, але вони є).
Дійсно насолоджуватися можна лише тим, від чого не маєш залежності. Бо вже не буде страху втрати.
 Коли ми поруч - то граємо несподівані ролі самих себе, таких, якими нас не знають інші. Таких, якими ми були завжди лише один для одного. І нічого не змінюють ні час, ні зовнішні обставини, ні наші власні старання змінити щось. Бо ми такі природні, коли навколо більше нікого немає.
І байдуже, якого кольору лак на моїх нігтях, якої довжини моє волосся і яким чином я його заплела сьогодні, адже це я - цього достатньо. Просто я: у старих джинсах і пляжному взутті - і  почуваюся найгарнішою жінкою у світі. Бо він бачить мене чомусь саме такою. Завжди.
І байдуже, що сьогодні вихідний, і що у свої вихідні я рідкого кого впускаю, бо це ж він. Незмінно вчасно і доречно.
І все так, ніби у нас є ціла вічність і водночас жодної миті майбутнього. Теперішнього моменту достатньо. Це найбільше, що може існувати. І це єдине, що у нас є. І якщо ми більше ніколи не зустрінемось - це буде так само природно, як і те, що ми й досі здатні насолоджуватися присутністю один одного. У чомусь глибоко такі незмінні, але при цьому достатньо мінливі, аби дивувати і дивуватися.
Дякую тобі, Всесвіте!

Підбори

Це все підбори.
Достатньо взути щось на підборах - і ти вже красуня.
Тобі поступаються місцем у транспорті, перед тобою відчиняють двері, тебе проводжають поглядами.
Сьогодні мій робочий день почався фразою: "Тобі говорили, що ти красива? Сьогодні говорили? Я буду першим!"  - така от приємна дрібничка, яка спонукає сприймати себе по-іншому.
Але не йде з думок вислів Анжеліни Джолі про те, що коли ти не маєш привабливої зовнішності та гарної обгортки(вбрання) - то нікому не буде цікаво дізнатися яку ти маєш душу.

Примирення

Я здаюсь в руки Бога.
Мені нема чого бажати: я вже знаю, що Всесвіт здійснює усе, чого б я не захотіла від усього серця.
Мені нема до чого прагнути і нема потреби доводити щось комусь чи собі, бо я вже знаю, що якщо з усією відповідальністю беруся за діло - поразка неможлива.
Мені нема чого чекати окрім смерті - вона єдина не зрадить і точно прийде одного радісного та яскравого дня, аби допомогти мені перейти на новий виток буття.
Тому я просто здаюся життю.
Йому більше не треба збивати мене з ніг, щоб показати, що я на хибному шляху - я йтиму добровільно й саме туди, куди задумано.
Я з вдячністю прийму те, що для мене наперед визначено і рішуче візьмуся змінити те, що змінити можна і варто - я впізнаю його, неодмінно. Бо мене не засліплюють бажання. Тому я просто з повною відповідальністю робитиму те, що маю робити.
 

Прозово-поетичне про Біль

Затаєний глибоко емоційний біль сковує наше духовне зростання не менш, ніж фізичний біль сковує фізичні рухи. Але у порівнянні з фізичним болем, біль Душі є більш підступним і часом непомітним. Часто ми ніяк не асоціюємо його з тими чи іншими негараздами, що трапляються на нашому життєвому шляху. І, що найгірше, не відчуваємо необхідності подолати його, розібратися з його причинами раз і назавжди, звільнитися від нього. Ми просто ховаємо його за ширму, коли він вкотре якимось чином намагається вилізти на поверхню та нагадати про свою присутність. А, виявляється, правильно усвідомлений він може стати рушійною силою нашого розвитку. Як парадоксально. Хотілося б мати інші способи. І вони є, напевне, але ж... нас треба стимулювати, аби ми рухалися. Хіба добровільно хтось забажає щось міняти у собі, у способі життя, в своєму світосприйнятті, бодай щось, якщо все тихо, спокійно і ніщо не турбує? Тому біль варто розуміти як вимушений засіб нашої душі для стимулювання процесу нашого ж розвитку.

Я дякую Тобі за весь той біль,
Затаєний так глибоко в мені,
Що я його не знала довгі дні.
Він став мені немов на рану сіль.

Я дякую Тобі за весь той шлях,
Яким з Твоєї милості пройшла
До миті де звершилось одкровення,
Що біль - то для Душі благословення.

Я дякую за все, чого навчив,
І байдуже, що падала без сил,
Знеможена здавалася зневірі,
Омріювані зраджувала цілі.

Я дякую Тобі за весь той біль,
Якого не завдати Ти не смів.
Я визнаю сповна його сьогодні
І відтепер нарешті на свободі.

Невизначеності

Потрібно набратися мужності, аби не робити того, чого від мене чекає хтось.
Потрібно зміцнити волю, щоб залишитись собою.
Але для початку потрібно визначитися зі шляхом, якого я буду дотримуватися. Зізнатися чесно  самій собі у тому, чого бажає моє серце.
Часом здається, що вибір я вже зробила. Можливо, не зовсім усвідомлено, і без розуміння того, що звернути з обраного маршруту можливості вже не буде. Але я обрала.
Тепер питання у тому чи варто продовжувати разом з тим діяльність, якою я займалася раніше. Чи хочу я розвиватися і в тому напрямку також, чи лише боюся залишити все позаду?
Звісно я можу справитися  з задачами, які постають переді мною нині, але чи треба воно мені? Чи варто витрачати частину свого життя на щось, що не є для тебе важливим?
Після таких слів виникає бажання піднятися зі стільця і вийти геть з офісу.