Вже геть не сумна констатація

Практика показує, що жодного разу ще моє першочергове бажання захистити особистий простір не було безпідставним. Відкрилась, розслабилась, довірилась, розчарувалась, зневірилась.
Хоча бувало й по-іншому, коли одразу все якось легко, щиро і з радістю. Та фінал мало чим відрізнявся від решти історій. 
Виходить в решті-решт люди стомлюються один від одного, стають "незручними", нецікавими, чи ти просто тобі важко і далі прикидатися таким, яким показав себе одразу, а справжнього являти світу не хочеться.
Ховай свої рани, продовжуй гноїти старі скелети у своїй шафі і радіти новим людям, які так само стануть колись "незручними", нецікавими, чи ще якимись, і можна буде, як завжди просто виправдати себе словом "не моє".
 Уроки  ми один для одного. Чи може бути щось більше? Чи може бути щось просто інше?

Своя

Однозначно потрібно час від часу бути нікому не потрібною. Адже лише в такі миті ти можеш усвідомити наскільки потрібна сама собі. Наскільки тобі бракувало власної уваги до себе. В цей час ти можеш просто бути, не переймаючись відповідальністю, не поспішаючи нікуди,  не картаючи себе докорами за те, що заради хвилин спокою довелося відмовити комусь в увазі/допомозі. Ти повністю своя, сама для себе.

Вчасно

Вчасно приходити мені вдається.
Лишилось навчитися вчасно зникати.

Умовно стабільно

Стабільність хитка. Майже уявна.
І не даремно Він посилає мені людей, які про це нагадують, доводять з деякою періодичністю.
Все мінливе. І хай не все від нас залежить, але дещо залишається умовно стабільним лише тому, що ми кожної миті вибираємо його знову.

Людина, що замінить весь світ?

Я віддалялась.
Я закривалась.
Я знаходила собі людину, яка заміняла мені весь світ.
Я безжально і сліпо виштовхувала зі свого оточення всіх, крім нього.
Він залишився один. Він був усім. Був цілим світом моїм.
До певного моменту.
А потім весь мій світ було зруйновано, коли він пішов. І це було пекельно боляче. І це було. І я ніколи не хотіла б повторення. Тепер мені під силу.
Боляче навіть спостерігати за тим, як хтось повторює мою помилку.
Якщо вже замкнути свій світ на одній людині - то тільки на собі самому. Єдиний надійний варіант.
Якщо впускаєш когось одного - залишай місце й для інших. 
Ні що не є остаточним.
 

Відчуття слабкості

І сила твоя ховається, стаючи непотрібною там, де є чоловіки, здатні брати на себе відповідальність, оточувати увагою і турботою. І байдуже наскільки сильна ти. Ти така тільки через їх відсутність поруч.  Інакше не дадуть, не допустять, щоб ти сама. Зроблять, допоможуть, захистять і будеш квіткою тендітною і легкою.
Дякую тим, хто дарує мені це відчуття слабкості, про яке я не знала досі.

Загублені

Сьогодні виникла думка. що всіх людей можна розділити на  дві категорії:

Перша - ті, у кого все завжди було правильно, за Планом, хто слідував своїм шляхом і отримував усе, призначене для нього.

Друга - ті, хто втратив свою долю з певних причин, хто не має на сьогодні майбутнього. Ті, хто загубився, хто згубив свою дорогу і вже ніколи не зможе надолужити. Ця група ділиться ще на дві:

 А) такі, що не усвідомлюють/не визнають своєї "загубленості", з часом все глибше занурюючись у безодню і в решті-решт, йдуть з цього світу відносно молодими за якихось загадкових/безглуздих обставин, на переродження, на нове коло, на повтор, бо нині вже безнадійні і не можуть більше нічим бути корисними Йому у нинішньому своєму втіленні.

Б) такі, що в якийсь момент зупинилися за крок від прірви і намагаються вишкрябатися. Такі, хто прагне стати кращим, ніж є, хто розуміє наскільки все було у їхньому житті не так, як мало бути, інтуїтивно якось розуміє, можливо навіть без аналізу розумом. Вони шукають і неодмінно знаходять тих, хто здатен вказати їм новий напрямок руху, новий шлях, яким вони ітимуть зі своїм власним, ніким не нав'язаним відчуттям, що тепер, нарешті, все на своїх місцях. І це буде вже не той шлях, який був призначений  для них Богом від народження. Це буде інший. На ньому все залежатиме від Волі, від постійного Вибору продовжувати рухатися саме в такому напрямку, як підказало серце. На ньому будуть і боротьба і зневіра, і каяття, і біль. Але все це прийматиметься з вдячністю. З вдячністю за те, що ти і досі є, за те, що тобі дали шанс виправитися. І їм зустрічатимуться такі ж загублені і віднайдені, як вони самі. І вони впізнаватимуть один одного і будуть взаємодіяти один з одним, оскільки розумітимуть, що у світі праведних їм не знайти такого глибокого розуміння і прийняття. І, можливо, їм навіть вдасться кілька разів за решту свого життя "перетягнути" кількох "загублених" з категорії А в категорію Б. Бо хто сам ходив дорогою -  може розказати про неї іншим. Вони є знедоленими у тому сенсі, що втратили можливість отримати призначене для них, але разом з тим, можливо, вони є найщасливішими людьми цього світу, оскільки тепер мають можливість творити своє сьогодення і майбуття разом з такими ж знедоленими(переконана, що не інакше), як самі.