Умовно стабільно

Стабільність хитка. Майже уявна.
І не даремно Він посилає мені людей, які про це нагадують, доводять з деякою періодичністю.
Все мінливе. І хай не все від нас залежить, але дещо залишається умовно стабільним лише тому, що ми кожної миті вибираємо його знову.

Людина, що замінить весь світ?

Я віддалялась.
Я закривалась.
Я знаходила собі людину, яка заміняла мені весь світ.
Я безжально і сліпо виштовхувала зі свого оточення всіх, крім нього.
Він залишився один. Він був усім. Був цілим світом моїм.
До певного моменту.
А потім весь мій світ було зруйновано, коли він пішов. І це було пекельно боляче. І це було. І я ніколи не хотіла б повторення. Тепер мені під силу.
Боляче навіть спостерігати за тим, як хтось повторює мою помилку.
Якщо вже замкнути свій світ на одній людині - то тільки на собі самому. Єдиний надійний варіант.
Якщо впускаєш когось одного - залишай місце й для інших. 
Ні що не є остаточним.
 

Відчуття слабкості

І сила твоя ховається, стаючи непотрібною там, де є чоловіки, здатні брати на себе відповідальність, оточувати увагою і турботою. І байдуже наскільки сильна ти. Ти така тільки через їх відсутність поруч.  Інакше не дадуть, не допустять, щоб ти сама. Зроблять, допоможуть, захистять і будеш квіткою тендітною і легкою.
Дякую тим, хто дарує мені це відчуття слабкості, про яке я не знала досі.

Загублені

Сьогодні виникла думка. що всіх людей можна розділити на  дві категорії:

Перша - ті, у кого все завжди було правильно, за Планом, хто слідував своїм шляхом і отримував усе, призначене для нього.

Друга - ті, хто втратив свою долю з певних причин, хто не має на сьогодні майбутнього. Ті, хто загубився, хто згубив свою дорогу і вже ніколи не зможе надолужити. Ця група ділиться ще на дві:

 А) такі, що не усвідомлюють/не визнають своєї "загубленості", з часом все глибше занурюючись у безодню і в решті-решт, йдуть з цього світу відносно молодими за якихось загадкових/безглуздих обставин, на переродження, на нове коло, на повтор, бо нині вже безнадійні і не можуть більше нічим бути корисними Йому у нинішньому своєму втіленні.

Б) такі, що в якийсь момент зупинилися за крок від прірви і намагаються вишкрябатися. Такі, хто прагне стати кращим, ніж є, хто розуміє наскільки все було у їхньому житті не так, як мало бути, інтуїтивно якось розуміє, можливо навіть без аналізу розумом. Вони шукають і неодмінно знаходять тих, хто здатен вказати їм новий напрямок руху, новий шлях, яким вони ітимуть зі своїм власним, ніким не нав'язаним відчуттям, що тепер, нарешті, все на своїх місцях. І це буде вже не той шлях, який був призначений  для них Богом від народження. Це буде інший. На ньому все залежатиме від Волі, від постійного Вибору продовжувати рухатися саме в такому напрямку, як підказало серце. На ньому будуть і боротьба і зневіра, і каяття, і біль. Але все це прийматиметься з вдячністю. З вдячністю за те, що ти і досі є, за те, що тобі дали шанс виправитися. І їм зустрічатимуться такі ж загублені і віднайдені, як вони самі. І вони впізнаватимуть один одного і будуть взаємодіяти один з одним, оскільки розумітимуть, що у світі праведних їм не знайти такого глибокого розуміння і прийняття. І, можливо, їм навіть вдасться кілька разів за решту свого життя "перетягнути" кількох "загублених" з категорії А в категорію Б. Бо хто сам ходив дорогою -  може розказати про неї іншим. Вони є знедоленими у тому сенсі, що втратили можливість отримати призначене для них, але разом з тим, можливо, вони є найщасливішими людьми цього світу, оскільки тепер мають можливість творити своє сьогодення і майбуття разом з такими ж знедоленими(переконана, що не інакше), як самі.

Про неї

Тобі потрібна тільки ти.
Щоб почуватися щасливою та наповненою тобі крім себе самої не треба більше нікого.
Наповнена, переповнена так, що переливається і розливається на всіх, хто навколо.
Вдячна і радісна, нарешті прийнявши кожного, хто приходив, хто є і хто ще прийде, як учителя. Під'єднана незримою ниточкою до Нього тому така трепетна і чутлива. Тому така відкрито беззахисна і непереможна.
Тепер я знаю її. Це більше ніж уявляти і це неможливо описати, коли ти всіх і кожного, коли до всіх усміхнено, коли усім - добра. Коли бачиш попри все досконалими. Коли визнаєш право робити не так, як вважаєш правильним ти.
Тобі потрібна тільки ти, щоб наповнитись і переповнитись.
Квітці в полі байдуже, чи хтось її бачить. Вона просто цвіте.

Розум, відчуття та емоції

Думала не допишу, але нині відчуваю потребу завершити почате. Адже вкотре я намагалася сьогодні пояснити різницю і знову, здається безуспішно.
Можливо я по своєму якось, спотворено це розумію.
Але у мене воно працює. То ж чому б ні? Спробую поділитись.
Одна проблема є лиш - назви. Не факт, що те, що я називаю білим, таким буде і у вашому сприйнятті, але все ж.
Я навчилася після років крайнощів розділяти відчуття і емоції.
Жити одним розумом не те щоб не правильно, але сухо, обмежено, одноманітно.
Пірнати з головою в емоції, втрачаючи контроль над ними - друга крайність.
Але є те, з чого все починається - відчуття. За ними виникає думка. Розум прагне їх проаналізувати і покласти на поличку, або ж викинути. А емоція виникає як реакція на результати аналізу. Знайдено приємний спогад/асоціацію - емоція світла і радісна, знайдено неприємний спогад - емоція відповідна. Та її можна уникнути, якщо відчуття спостерігати на протязі всього його часу протікання. Не реагувати, а спостерігати і насолоджуватись перебігом. Або ж просто приймати і тверезо визнавати факт його наявності, якщо це відчуття неприємне. Тверезо визнавати десь глибоко всередині. Не розумом, а серцем. Залишатися спостерігачем, тлом, на якому розгортаються події. Тоді можна відчути вдячність за все, що приходить. Тоді ти розумієш, що що б не відбувалося, воно не зачіпає тебе справжнього, не впливає на твою сутність.
Варто лише навчитися відчувати себе.

Ролі не мають значення

Певно, ролі не мають значення. Ті, хто має - залишаться, хтось піде, хтось прийде тимчасово, а хтось остаточно. Та ролі не мають значення. Байдуже хто кому і ким є. За межами звичайних прив'язаностей і визначень важливо лише те, що ми можемо дати, і що нам побажають дати у відповідь, з якою метою ми віддаватимемо і як прийматимемо дари інших.