На своїх місцях

Коли виникає гармонія внутрішня - хочеться і зовні навести лад. Принаймні у своєму власному маленькому світі, в якому ти обертаєшся з дня в день. Виважено і трепетно все розставляю по своїх місцях, отримуючи задоволення не лише від результату, а й від процесу.
Все на своїх місцях, все до найменших дрібниць.
Хоча... Усмішкою реагую, виявляючи щось ще не впорядковане. І відчуваю, що зараз час - мій друг: він робить мої дні ідеальними, його вистачає на все, що треба і при цьому я нікуди і ні в  чому не поспішаю. Вчусь не поспішати...
Хочу так завжди.

Життя

Вражає. Приголомшує. Дивує.
Подих перехоплює. Змушує задуматись. І врешті зрозуміти, що марні спроби його осягнути своїм розумінням.
Непередбачуване. Нелогічне. Мінливе і захоплююче. Несподівано спонукає змінити напрямок руху вже в польоті.
Головне не опиратися.
Краще спостерігати.
Багато що не в нашій волі. І це на краще.
Згодна дивуватися, захоплюватися, тамувати подих і приймати те, чого поки що  не можу зрозуміти.(А чи є взагалі інший варіант, крім як погодитись?)

Кроки

Будь-який крок стає правильним в наступну мить після його здійснення.
Відтоді він набуває статусу відправної точки для прокладання нового шляху.

Про любов

     Одного разу безстрашно відкривши своє серце для однієї людини, вже не можна лишити його закритим для решти світу.
     Я люблю світ, в якому є ти. З його недосконалістю, яка незрозумілим чином здатна перетворюватись на свою величну протилежність; з його незбагненністю і часом майже невловимою логікою; з його невблаганним порядком, який іноді здаєтья суцільним хаосом.
    Я люблю світ, який є в тобі, бо він такий самий: величний і досконалий, щомиті новий, заворожуючий незбагненністю, спиняючий несподіваністю подій, слів, вчинків... Словом: живий, динамічний, пульсуючий.
    У кожній миті, в кожнім кроці, в кожному ударі мого серця, і в подиху кожному, і в погляді - люблю, бо і я також є частинкою цього неймовірного світу...

-1

Ось і все.
Ми дісталися до точки неповернення. До точки, в якій остаточно вже зрозуміло, що ми чужі люди. Кудись поділося все спільне.
Чи жаль? Не знаю. Напевне, не має бути жаль, тривалий час я, здається, просто намагалась "тягнути за собою трупи минулого" - як сказав би Ошо.
Сумно спостерігати, як хтось і далі продовжує їх нагромаджувати собі на плечі... Душа сумує.

Візит ніжності

Безпричинно багато ніжності. Такої теплої, щирої, легкої та зворушливої, що сльозяться усміхнені очі.
Вона ллється через вінця переповненого серця.
Вона не поміщається у вірші.
Вона несказанна у жодних словах.
Вона радісно світиться в очах, заполонивши собою кожен куточок моєї душі.
Звідки прийшла?
Що збудило тебе?
Чи надовго?
Як тобою поділитися?
Ти прекрасна.

Дотик

Дотик кінчиків пальців до теплої шкіри, дотик кінчиків пальців до кінчиків пальців, дотик босих ніг до прохолодної трави, дотик босих ніг до теплого піску. Дотик ласкавого вітру до шкіри, дотик подиху до шкіри, дотик губ і дотик губами. Дослідження на дотик з заплющеними очима. Вловити вібрацію матерії під твоєю долонею. Зрозуміти, що вона - ув'язнена енергія. Так само як і твоя долоня. Дотик - спілкування двох енергій. Зримо невидиме, тонко -  взаємнопроникаюче. Часом фізично відчутне, струмоподібне, дивуюче, бентежне.
Дотик - то радість, доступна лише в нашому світі.