-1

Ось і все.
Ми дісталися до точки неповернення. До точки, в якій остаточно вже зрозуміло, що ми чужі люди. Кудись поділося все спільне.
Чи жаль? Не знаю. Напевне, не має бути жаль, тривалий час я, здається, просто намагалась "тягнути за собою трупи минулого" - як сказав би Ошо.
Сумно спостерігати, як хтось і далі продовжує їх нагромаджувати собі на плечі... Душа сумує.