Мої сім "Не"

Не задавай питання, на які боїшся почути відповідь.
Не проси відповідей, яким все одно не зможеш повірити.
Не муч голову думками, які нічого не змінять.
Ні на що не нарікай: все, що з тобою зараз відбувається, є реалізацією тебе в минулому.
Не обмежуй своєю обмеженістю власне майбутнє.
Не знищуй своєю стереотипністю чудес, що могли б трапитися.
Не намагайся вирвати з серця те, що вирішило там бути.

Святково

Мені сьогодні святково.
Помпезно, урочисто, незбагненно глибоко і легко.
Незаплановано. Інакше я не вмію. Інакше я - зануда. Не можу радіти і веселитися за графіком.
Мене дратує календар. Хто вигадав чекати свят?
Мені святково зараз, без нагоди і причини.
Широко відкриваю душу, випускаю на волю всіх примар, які ховалися десь там по кутках.
Можливо деякі з них не роблять мене прекрасною, але їх присутність - факт. Я даю їм розкритися.
І нам весело.
Нам весело з нашим довго приховуваним болем, сумом, гнівом, роздратуванням. Я кажу їм усім: "Вперед! Дихайте вільно, чудіть, і дайте дихати на повні груди мені!"
Сьогодні на диво святково.
Сьогодні чомусь... легко.

Сюрпризи

Найприємніші подарунки - ті, яких не очікуєш.

Маленька дівчинка

В мені сидить маленька дівчинка і плаче.
Довго ламаю голову, намагаючись зрозуміти чого їй бракує?
І врешті до мене доходить: вона ж маленька! А я примушую її бути серйозною і відповідальною.
Їй хочеться радіти дрібницям, робити дурниці, помилятися, вчитися на цих помилках,  плакати і бути кимось втішеною, чепуритися і отримувати компліменти. Їй хочеться жити без планів і графіків, безладно, неорганізовано, спонтанно.
Як жаль, що я не можу дозволити їй всього.
Але обіцяю позбавити від необхідності бути серйозною(вона хіба що може вдавати з себе серйозну, коли їй цього захочеться), та  від відповідальності(коли вона зможе полюбити те, що робить, відповідальність стане чимось природнім та невід'ємним. А як робити без любові, без сяйва в очах - то краще вже взагалі не робити).
Обіцяю уважно слухати її і рахуватися з її бажаннями.
Вибач, люба.

Самовбивця

Допоможи сама собі, перш ніж пхати носа у чужі справи.
Всесвіт вже сотню разів нагадував про це стусанами, а я швидко про них забувала і знов намагалась зрозуміти щось незрозуміле, що завгодно. Тільки не себе саму.
Мабуть, годі вже(скільки разів ще я отак себе спинятиму?)
Схоже я самовбивця. Дуже оригінальна, з цікавим методом. Не дуже швидким та безболісним, але стовідсотково надійним...

1) Обмежити доступ інформації ззовні. - Поки не відчую, що я - це я, що я центрована і гармонізована, що все, що  з мене виходить - від серця а не від шаленого мозку.
2) Слухати себе, свої відчуття, почуття, внутрішній голос - Кожної миті і назавжди.
3) Придивлятися і прислухатися до знаків - підказок Всесвіту - На постійній основі, суворо слідкуючи за тим, щоб мозок не надто активно втручався у цей процес.
4) Ділитися любов'ю, множити її і знову ділитися. - Назавжди.
Думаю цих рецептів буде достатньо для того, щоб з часом анулювати мій діагноз.
Сподіваюсь нічого не забула. 

Без запасних

А я не вірю більше в запасних.
Життя не завжди йде так, як ти думав.
Ми є творці подій прекрасних і сумних,
І ми джерела незмовкаючого шуму.

Сама придумала, повірила сама.
Так легко змайструвалася проблема.
Та годі слів. Не вірю у  слова.
І це не помилка: так треба, ми окремо.

Хто вигадав, що є жорстокий план?
Мабуть колись і я таке казала.
Та ти своїм життям керуєш сам.
Раз ти пішов - то не тебе й чекала.

Хотіла прози - вийшло як завжди.
Таке криве, та ніби-то змістовне.
Я вимету сміття із голови.
Я почала процес уже сьогодні.

І я не вірю більше в запасних.
Усі навкруг безмежно рівноцінні!
І шепіт в голові поволі стих...
І втратила прив'язаність коріння.

Нема запасних, нема основних. Є лише процес: непередбачуваний та динамічний, багатоваріантний та мінливий. Кожна думка, кожне слово в процесі творять події наступної миті цього процесу. Через тиждень, місяць, рік, чи як пощастить, маєш те, що надумав учора, чи сьогодні, чи лиш п'ять хвилин тому. Ми люди - теж процес. Ми теж мінливі, ми розвиваємось, вдосконалюємось, деградуємо, і те, що вчора нам ідеально пасувало сьогодні вже далеке і (соромно казати непотрібне, совісно казати байдуже) просто не таке, як ми очікували(бо очікування то змінилися...), бо змінилися ми, змінилося й воно, незмінним завжди буде лиш спільне минуле. Щастя, якщо змінючись ми добровільно рухалися в одному напрямку. І не біда, якщо кожен змінився незалежно від іншого. Біда лиш продовжувати прив'язувати себе до того, хто вже не той, кого ми знали.
Мені прикро, що для когось я й досі дев'ятнадцятирічна  дурноголова дівчинка.
І не біда, що той хтось пішов у іншому напрямку, ніж я.
Біду я теж вже розпізнала.
А щастя мені ще не траплялося.

П'ятий елемент

Я була порожня і нецікава. Нецікава сама собі, що вже говорити про інших.
І я поступово наповнила своє життя квітами, вином, фарбами, обов'язками. Я знищила весь вільний час, який мала у своєму розпорядженні.
І все одно чогось бракувало...
Тоді мені захотілося бути собою. Я розуміла, що все, що я роблю - це частинка мене самої і я не готова відмовитися ні від квітів, ні від вина ні від фарб( хоч квіти і вино часто сприймаються як обов'язки).
Але все одно чогось бракує...