понеділок, 16 грудня 2013 р.

Без запасних

А я не вірю більше в запасних.
Життя не завжди йде так, як ти думав.
Ми є творці подій прекрасних і сумних,
І ми джерела незмовкаючого шуму.

Сама придумала, повірила сама.
Так легко змайструвалася проблема.
Та годі слів. Не вірю у  слова.
І це не помилка: так треба, ми окремо.

Хто вигадав, що є жорстокий план?
Мабуть колись і я таке казала.
Та ти своїм життям керуєш сам.
Раз ти пішов - то не тебе й чекала.

Хотіла прози - вийшло як завжди.
Таке криве, та ніби-то змістовне.
Я вимету сміття із голови.
Я почала процес уже сьогодні.

І я не вірю більше в запасних.
Усі навкруг безмежно рівноцінні!
І шепіт в голові поволі стих...
І втратила прив'язаність коріння.

Нема запасних, нема основних. Є лише процес: непередбачуваний та динамічний, багатоваріантний та мінливий. Кожна думка, кожне слово в процесі творять події наступної миті цього процесу. Через тиждень, місяць, рік, чи як пощастить, маєш те, що надумав учора, чи сьогодні, чи лиш п'ять хвилин тому. Ми люди - теж процес. Ми теж мінливі, ми розвиваємось, вдосконалюємось, деградуємо, і те, що вчора нам ідеально пасувало сьогодні вже далеке і (соромно казати непотрібне, совісно казати байдуже) просто не таке, як ми очікували(бо очікування то змінилися...), бо змінилися ми, змінилося й воно, незмінним завжди буде лиш спільне минуле. Щастя, якщо змінючись ми добровільно рухалися в одному напрямку. І не біда, якщо кожен змінився незалежно від іншого. Біда лиш продовжувати прив'язувати себе до того, хто вже не той, кого ми знали.
Мені прикро, що для когось я й досі дев'ятнадцятирічна  дурноголова дівчинка.
І не біда, що той хтось пішов у іншому напрямку, ніж я.
Біду я теж вже розпізнала.
А щастя мені ще не траплялося.

Немає коментарів:

Дописати коментар