Поглинута тишею

Сьогодні мене поглинула тиша. Просто посеред вулиці. Між звичними і такими обтяжливими для мене звуками міського шуму я віднайшла її. Вловила, буквально дихала нею, і не хотіла випадати з цього стану. Я спостерігала як з кожним вдихом-видихом змінюється характер моїх рухів, міняється хода, все в мені стає більш гармонійним, правильним, вмиротвореним. Після виснажливого напруження це була надзвичайна винагорода моєму серцю, свідомості та тілу. Хотілося максимально увібрати її, надихатися нею, хотілося розчинитися в ній, стати нею. Стати такою ж непохитною, стабільною, фундаментальною: не втрачати своєї сутності попри всі зовнішні подразники і шуми. Бути. Цей слід в мені надовго. Здається: якщо навчитися вловлювати її будь-де, за будь-яких обставин - я зможу майже миттєво відновлювати рівновагу, яку зараз так часто втрачаю непомітно для себе самої.