Мить

Увібрати у себе цю неймовірну мить тиші і звуків, які її роблять повнішою. Світла і тіней, які надають об'єму картинці, що постає перед моїми очима. Чи можливо надивитися на соковиту зелену траву, підсвічену сонячним промінням, на відблиск променя, на шляху якого розташувалася стигла ягода черешні, на квіти троянди, якими грає теплий вітер? Хіба можна цим насититись так, щоб сказати "Годі!"? Ти затихаєш, лишаючи ці питання без відповідей, і виникає відчуття єдності з усім, що довкола. Відчуття трепету і насолоди. Тепер ти весь - відчуття. І навіть Земля відгукується на твою тишу легкою пульсацією, що пронизує босі стопи, занурені в молоду траву. В таких митях, здається, сенсу більше, ніж у решті мого існування. Все просто є. І ми разом з тим усім теж безперервно просто є, коли заклопотані, змучені, захоплені бурхливою діяльністю,знуджені, веселі чи засмучені, занурені у думки - все одно є на фоні цієї Великої Тиші, яка об'єднує все в одне.

Гнучкість

Ми здатні нагнітати і накручувати, ускладнювати, додумувати. Бути впертими і емоційними, стояти на своєму. Але варто себе трохи пригальмовувати, давати простір та можливість проявитися, висловитися, приймати рішення тим, хто поруч з нами. Адже для них, певно, так само важливо, щоб їхня точка зору була врахована, думка почута, рішення прийняте з повагою.
Щоразу ставити себе на місце того, кому хочеться заперечити, чию думку бажаєш відкинути як невірну, чиї рішення суперечать твоїм планам. І у відповідь на свою гнучкість отримати те ж саме: почують, підуть на компроміс, підтримають. Нікого не ламаючи, не доводячи хто правий, а лише даючи іншому можливість бути собою, розкриватися не боячись осуду чи нерозуміння.

Один

І вже не вперше, але так яскраво постає усвідомлення тієї дивної самотності, яка виникає  під час перебування в одному просторі з іншою людиною, чи людьми. Але вона дуже цінна, адже показує нам, що ніхто не заповнить твою власну порожнечу, що є сфери, в яких тільки ти сам можеш і мусиш давати собі раду. І марно чекати, що хтось прийде і "врятує", наповнить тебе радістю, розвіє твої печалі. Це лише ілюзія. І саме небажання визнати це породжує оту тягучу дисгармонію. Бо доти лишаються очікування.
Ніхто не має, ніхто не мусить. Все у твоїх власних руках.

Приплив

Я відчуваю приплив енергії коли:

- прибираю своє помешкання;
- готую їжу;
- займаюся доглядом за рослинами;
- створюю щось власними руками;
- займаюся цілительством;
- читаю вголос молитви;
- зайнята справою, яка викликає у мене зацікавлення;
- слухаю навколишній світ і усвідомлюю себе його частиною;

Робота над собою

Майже десять років тому у цьому блозі було зроблено один з перших дописів, в якому тоді я висловила всі важливі на той час "хотілки". І як же дивно було кілька років потому констатувати той факт, що практично всі описані пункти стали моєю реальністю. Тож, певно, є сенс описувати свої прагнення, аби мати змогу згодом перечитати їх і переконатися у тому що це працює. І ще важливіше: заявляти таким чином Всесвіту про свої наміри. Тож я планую продовжити таку практику надалі і, зокрема, у цьому дописі.
     Сьогодні мій ранок почався з відчуття, що за вікном похмуро і сонця не буде видно. Саме з відчуття, бо жалюзі були ще опущені і щільно закриті. Не пригадаю, коли вперше виявила, що мій фізичний стан значною мірою залежить від наявності сонячних променів. Наступною думкою було: "Треба навчитися радіти будь-якому дню, незалежно від погодних умов". Звісно, що фізичне самопочуття  впливає і на емоційний стан, на думки, бажання. І я собі інколи просто відверто не подобаюся у таких станах, бо їх цілком можна назвати тим же словом, що і захмарене небо - похмурі.  Тож наразі у мене є нова задача для проведення роботи над собою: прийняти реакцію фізики, не випускаючи її далі: в емоції, думки, настрій.
Успіхів мені в цьому.

Люди без осуду

Без осуду - це принцип, що має бути інтергований в нас настільки глибоко, щоб стати щоденною звичкою, яка включає в себе, перш за все, прийняття. Прийняття того факту, що кожен з людей має повне право жити і чинити так, як він сам вважає за потрібне. У разі, коли ці дії зачіпають безпосередньо наше життя(загроза здоров'ю, благополуччю чи ін.) це максимум констатація ситуації і безпосередні дії по її виправленню. Немає жовчі, немає нападок і потоків негативу, які ллються на винуватця ситуації. Лише тверезе розуміння і конкретні дії.
Такій людині байдуже як хто себе поводить, що робить і чим живе, якщо це не стосується її безпосередньо. І така позиція має багато переваг, поміж інших одну дуже вагому: економія власного ресурсу. Ти не виснажуєшся на висловлення свого невдоволення, на його переварювання в собі, бо ж воно в тобі просто не виникає! Так просто - жити своїм власним, повним життям, даючи волю робити те ж саме і всім навколо.
І вони настільки інші ці люди, в яких немає осуду. Вони усміхнені і спокійні. Їм є про що поговорити без обговорення інших. Їх не обходить хто, що і як. Бо у них є вони - і цього достатньо. Людина, яка центрована в собі є прекрасною. Вона відкрита світу, щира, чиста і безпосередня. Вона дружньо налаштована до будь-кого, хто трапляється на її шляху. І, мені здається, тоді їй трапляються лише такі ж самі чисті та світлі люди.