Диктаторство

Я не проти, щоб мною керували, якщо  з розумом(не сухим інтелектом, а тим, який поєднує в собі інтелектуальну та інтуїтивну(духовну) складові). Якщо ж ніхто не бажає брати на себе відповідальності і урегульовувати процес, аби він якнайшвидше і якнайкраще дійшов до свого логічного завершення - то гріх не скористатися ситуацією, особливо тоді, коли маєш певні уявлення про те, до чого треба дійти в результаті. Але часом мене і справді заносить. Я настільки хочу, щоб події розвивалися саме за моїм сценарієм, що схильна переконувати учасників процесу у правильності саме моєї версії сценарію. Звісно ж не всіх і не завжди таке влаштовує. От вони мене тихенько собі й називають диктатором.
Мені здавалося, що я вже переросла цю рису, але... Для моєї сестри я і досі диктатор. Можливо, тут проблема не стільки в мені, як у ній. У відсутності ініціативносі з її боку, у відсутності бачення послідовності необхідних дій, у відсутності бажання брати на себе якусь відповідальність. Обов'язково спробую в якійсь ситуації передати ініціативу повністю у її руки. Цікаво чим завершиться.