Тоді, коли вже смертельно стомилися....

Чому ми готові смиренно приймати все, як є, лише тоді, коли вже смертельно стомилися пливти проти течії, боротися за щось, що нам не має належати, чи проти чогось, що насправді необхідне нам, прагнути чужого недосяжного і нехтувати своїм, дарованим долею? І чому ми здатні плутати одне з іншим?
Життя виснажує лише тоді, коли йдеш не тією дорогою.
Тому що Душа з усіх сил, всіма відомими їй методами намагається зупинити і підказати куди повертати.