Ти сидів і дивився в небо. На траві сидів, притулившийсь спиною до дерева у сквері. Поруч стояли твої речі...
З виразу засмаглого неголеного обличчя важко було зрозуміти які емоції вирували у тебе всередині і чи були вони взагалі. Навколо байдуже снували люди. І тобі теж було до них байдуже. Схоже тебе ніхто не зустрічав.
Скільки ти просидів отак, пронизуючи небо поглядом?
Мені забракло мужності підійти й заговорити. Порушити твою тишу. Ти точно її відчував, перебуваючи посеред шуму задушливого міста.
Кілька разів оберталась і в якусь мить мало не повернула назад, щоб таки заговорити до тебе.
Але все ж не наважилась...
Шкодуватиму про це.
З виразу засмаглого неголеного обличчя важко було зрозуміти які емоції вирували у тебе всередині і чи були вони взагалі. Навколо байдуже снували люди. І тобі теж було до них байдуже. Схоже тебе ніхто не зустрічав.
Скільки ти просидів отак, пронизуючи небо поглядом?
Мені забракло мужності підійти й заговорити. Порушити твою тишу. Ти точно її відчував, перебуваючи посеред шуму задушливого міста.
Кілька разів оберталась і в якусь мить мало не повернула назад, щоб таки заговорити до тебе.
Але все ж не наважилась...
Шкодуватиму про це.
Немає коментарів:
Дописати коментар