Пробач

Я хочу написати цю розповідь, щоб ніколи не забути про тебе.
Щоб спогади мої жили не лише в мені, а і в місці більш надійному.

Можливо, я ще сотні разів редагуватиму цей запис, пригадуючи нові деталі твого перебування в моєму житті, але наразі головне - почати.

Можна сказати, що ти з'явився дуже рано, але зараз, здається що ти був завжди.
Нам було по 13? Ще майже діти...
Ти скрізь блукав за мною. Завжди був десь поруч, іноді я цього навіть не помічала.
Ти не зважав на жодні насмішки, які тебе переслідували, не зважав на мою байдужість, а просто завжди був, кожну мить, коли це було можливо(пробач мою байдужість).
Ти захищав мене, як міг, не переймаючись власною безпекою, коли я потрапила в біду. Хоча ти був останнім, від кого я сподівалася отримати тоді допомогу. І все одно не оцінила....(пробач)
Ти великодушно неодноразово допомогав мені потрапити на зустріч з іншим хлопцем. Тому, що той час, який витрачався на те, щоб дістатися від мене до нього, ми з тобою були лише вдвох.
І ти втішав його, коли я вирішила, що більше не хочу з ним зустрічатися. Бо хто ж краще, ніж ти, міг знати якими болючими можуть бути мої слова та вчинки(пробач за кожне слово).
Ти почав приятелювати з моєю сестрою,  аби лиш бути десь біля мене.
І весь цей досить тривалий період від знайомства і до університету ти періодично наважувався заговорити про те, що ми мали б бути разом. І періодично ти мене таки вмовляв. Але мого терпіння вистачало лише на кілька тижнів. Ти не був найкрутішим хлопцем з мого оточення, скоріше навпаки... Тоді чомусь це було важливо(пробач). Над тобою всі сміялися, глумилися з твоїх почуттів до мене, а ти все одно не здавався, і не припиняв обдаровувати мене своєю, іноді такою дратівливою для мене увагою(і за це пробач).
Я казилася, коли ти починав фліртувати з іншими дівчатами, хоча мені самій ти був не потрібен. І достатньо було кількох слів, щоб ти знов став моєю тінню.

Та якоїсь миті все змінилося. То була невідома мені Віка на твоєму мотоциклі, за твоєю спиною. І я не розуміла як ти можеш бути таким радісним, коли мене немає поруч! І з тієї миті ми були разом.
І ще ніколи не було так легко і так радісно, коли ми вдвох, і так сумно і так боляче, коли ти був десь.
Ти ненавидів вірші, які я писала про тебе. Натомість сам складав їх мені.
Ти робив речі, які тобі не подобались, лише тому що вони були до душі мені.
Ти слухав музику, яка різала твої вуха, бо її любила я(лише зараз помітила ці деталі).
Ти готував вечерю, чекаючи мене з пар, а іноді ходив на пари разом зі мною.
Ти ненавидів цибулю, тому завжди сам нарізав її дуже дрібнесенькими шматочками, так, щоб відчувався лише її запах, але вона була у будь-якій страві, бо її любила я.
І так ми досить мирно і досить довго співіснували у своєму окремому світі. 
А далі: складно сказати що сталося і коли все полетіло під три чорти...
Ти був злий на мене. Ти мене ненавидів, бо все одно не міг забути.
Я була ображена, і також дуже зла на тебе, але вірила, що все буде добре(пробач мою самовпевненість, і те, що нічого не зробила, аби стало добре. Лиш чекала якихось кроків від тебе).
Добре не стало.
Образи, прокльони, і все так по-дурному... (пробач)
Ще два роки було геть недобре. Глибочезна депресія, якісь незрозумілі нікому не потрібні стосунки, добре що нетривалі, пиятика, сльозливі вірші, істерики, голодування... відрахування з університету.
Добре так більше й не стало.
Були інші, деякі досить довго. Один, здалося, що назавжди, але Бог милував.
І ти все одно був десь на периферії, зрідка показуючись мені на очі. З роками все рідше і рідше, але все одно чомусь був.
Ти сумлінно виконував свою колись давно дану обіцянку: "Я завжди буду поруч,  навіть коли ти про це не здогадуватимешся"
Ти зробив собі репутацію Казанови. І це довго змушувало мене думати, що і я тобі потрібна лише для втіхи(пробач). І лиш тепер мені здається, що я просто тішила твою душу. Ми все одно потребували один одного.
Дивно було чути від 29-річного тебе зізнання у тому, що він досі береже листи, які йому колись писала 15-річна я, і береже листівку, на якій я написала своє перше "люблю" .


Пробач за все, що було не так, за кожне образливе слово, за кожен болючий вчинок. Якщо зможеш, звісно.
І пробач, що не наважуюсь сказати тобі цих слів своїм голосом, бо він мені підступно зраджує, коли ти поруч.

Дякую Богу за кожну мить,  що провела поруч з тобою.
Нехай Він тебе береже.