неділя, 31 березня 2013 р.

Туман

Мене завжди зачаровував туман.

     Він обіймає весь світ своїми лагідними, м'якими, але такими невблаганними, напівпрозорими обіймами і ти вже майже нічого не бачиш і не чуєш навколо. Лиш ледь помітні плями розмитиго світла від ліхтарів та з вікон, лиш ледь чутні вдалині  звуки автомобілів, які намагаться досягнути пункту призначення, змагаючись з туманом, розриваючи його обійми нахабним світлом своїх фар.
      А ти стоїш і не бачиш навіть власної руки, витягнутої вперед.
 Ніч і туман - ідеальні спільники. Коли вони приходять разом - я почуваюся по-справжньому захищеною. Не знаю і не хочу думати від кого чи від чого, але вони викликають в мені відчуття абсолютного спокою, впевненості у власній безпеці. Туман обіймає все навколо, в тому числі й мене. Ніч обіймає туман, і усе, що в тумані, і мене також.
     Вологе повітря п'янить, все навколо стає невиразним. Туман глушить  звук і робить розмитою картинку і тому загострюються інші відчуття, зникають думки, і стають непотрібними слова.     
     Ти мрієш у ньому розчинитися, ти стаєш такою ж тихою, впевненою і спокійною. Ти дякуєш йому за ці прекрасні відчуття і мрієш зустрітися з ним знову.
      Тобі байдуже до всіх, кому він завдає незручностей, бо ти сама його дуже любиш. Любиш більше за дощ і більше за сонце, більше за сніг і за вітер, і лише густі сині хмари дарують тобі схоже відчуття спокою і захищеності, але вони не можуть сховати тебе у своїх обіймах, і лише висять над головою мов велетенська парасолька.

Побудь зі мною трохи ще і вранці.
Я сумувала за тобою.
Дякую що прийшов.

Немає коментарів:

Дописати коментар