Ранок

Хочеться, щоб кожен ранок починався легко, ніби день не матиме клопотів. Щоб повільно і з насолодою розтягнути заспані м'язи, неквапливо повернутися всіма відчуттями у цей світ, посміхнутися новому дню і з легкістю у нього пірнути. Щоб не полишало відчуття єднання з усім сущим, відчуття спокою та благополуччя, яким наповнена моя реальність. Щоб думки про майбутнє(якого може й не бути) не відтягували на себе увагу і не руйнували чарівність кожного окремого моменту. Хочеться сприймати все легше, з повним прийняттям. Бути гнучкою і рухатися згідно подій, що розгортаються. Вбирати максимум з того, що можна осягнути органами чуття і дякувати, що вони всі мені доступні. Насолоджуватися і діями і бездіяльністю. Просто бути і усвідомлювати себе частиною Цілого.

Подяки і відкриття

 Я дякую Всесвіту за можливість відчути те, що я відчуваю.

За час, коли я мала змогу лишитися на самоті і зрозуміти яка я є, коли більше нікого немає навколо. Це дало можливість наблизитися до розуміння того, що є моє, а що я, мимохіть, ловлю від інших і інтерпретую як своє власне, не знаходячи при цьому причин для появи деяких відчуттів, реакцій, емоцій, бажань. Звісно, це лише початок подорожі.

За час, коли я маю змогу бути чистою. Чим довше такі періоди тривають - тим яскравіше відчувається потім поява чужорідного в мені, тим сильніше бажання знову повернутися до стану внутрішньої чистоти та рівноваги.

За усвідомлення на власному досвіді процесів, які раніше були лише запозиченою з зовнішніх джерел інформацією: 

Що коли ти не приймаєш чужий негатив - ти його не примножуєш, а гасиш. Лишитися у рівновазі цінно не лише для мене самої, а й для того, хто з неї випав. Не піджививши чужу емоцію своєю енергією ти її вгамовуєш, таким чином даючи іншому можливість швидше врівноважитися. Принцип "око за око" більше не є ефективним(якщо взагалі колись таким був).

Що потрібна інформація приходить до мене тоді, коли в ній є необхідність.

Що коли насолоджуєшся всім, що робиш, встигаєш більше і не виникає відчуття браку часу(ти його ніби розтягуєш).

Але найцікавішим, певно, стало відкриття того, що протікання певного періоду свого існування можна програмувати, ніби "замовляти" наперед, яким ти хочеш бачити, наприклад, свій день(чи якусь окрему подію, зустріч і т. п.). І що в цьому процесі визначальну роль мають відчуття: потрібно всим собою відчути себе так, ніби все вже є таким, як ти бажаєш. Працюють не думки і плани, а відчуття з якими ми то вибудовуємо у своїй уяві. Звісно і тут я ступаю лише перші свої кроки, але успіхи тішать і надихають експериментувати далі.

Дякую за красу, що шириться навколо, що її так багато і вона така різноманітна.

Дякую за здатність її помічати, вбирати і насолоджуватися цим.

Життя дивовижне.

Без порівнянь

Не порівнювати себе з іншими, а рівнятися на свої власні потреби.

Яка різниця як у  когось, скільки і чого їм треба для щастя, якщо мене саму це щасливою не зробить, коли я то матиму, якщо мені цього не буде достатньо.

Заспокоювати себе тим, що у когось ситуація гірше за мою - то, насправді, не дуже заспокоює, а лише заохочує до лінощів.  Так само погоня за тим, що є у когось, а в мене нема, також не додає радості(може воно мені й не треба).

Ми всі різні, тому неправильно оцінювати свій рівень благополуччя, вдоволеності сьогоденням, через порівняння з рештою. Я така. І сьогодні мені треба оте і оте, і байдуже як там воно у інших людей.

Це не егоїзм - жити так, як хочеш ти, якщо ти сам докладаєш зусиль, аби покращити своє життя. Егоїзм - змушувати інших жити так, як ти хочеш.

Достатньо часу

Почну з того, що мені пощастило. Пощастило, що не треба вранці їхати на роботу через усе місто і ввечері так само повертатися у переповненому транспорті. Пощастило, що моя робота має не сталу навантаженість і поміж днями, коли буквально немає хвилинки глянути вгору, випадають такі, що я їх майже повністю можу присвятити чомусь іншому.

Чоловік каже часом, що я це знецінюю, але він просто не знає. Бо з ним я ніколи не ділилася тим, як всередині все це відчуваю.

    Звісно з часом яскравість цього усвідомлення зменшується і вільний час починає заповнюватися чимось геть не тим, чим варто було б. Тому я маю собі нагадати, що, якщо відкласти смартфон, то:

- у мене достатньо часу, щоб ретельніше доглядати за своєю шкірою

- у мене достатньо часу для здійснення всіх процедур, яких потребують мої зуби

- у мене достатньо часу на фізичні вправи

- у мене достатньо часу на вечірні прогулянки

- у мене достатньо часу на зустрічі з рідними та друзями

- у мене достатньо часу для роздумів над важливими для мене речами чи подіями

- у мене достатньо часу на все, чого я дійсно захочу.

Мить

Увібрати у себе цю неймовірну мить тиші і звуків, які її роблять повнішою. Світла і тіней, які надають об'єму картинці, що постає перед моїми очима. Чи можливо надивитися на соковиту зелену траву, підсвічену сонячним промінням, на відблиск променя, на шляху якого розташувалася стигла ягода черешні, на квіти троянди, якими грає теплий вітер? Хіба можна цим насититись так, щоб сказати "Годі!"? Ти затихаєш, лишаючи ці питання без відповідей, і виникає відчуття єдності з усім, що довкола. Відчуття трепету і насолоди. Тепер ти весь - відчуття. І навіть Земля відгукується на твою тишу легкою пульсацією, що пронизує босі стопи, занурені в молоду траву. В таких митях, здається, сенсу більше, ніж у решті мого існування. Все просто є. І ми разом з тим усім теж безперервно просто є, коли заклопотані, змучені, захоплені бурхливою діяльністю,знуджені, веселі чи засмучені, занурені у думки - все одно є на фоні цієї Великої Тиші, яка об'єднує все в одне.

Гнучкість

Ми здатні нагнітати і накручувати, ускладнювати, додумувати. Бути впертими і емоційними, стояти на своєму. Але варто себе трохи пригальмовувати, давати простір та можливість проявитися, висловитися, приймати рішення тим, хто поруч з нами. Адже для них, певно, так само важливо, щоб їхня точка зору була врахована, думка почута, рішення прийняте з повагою.
Щоразу ставити себе на місце того, кому хочеться заперечити, чию думку бажаєш відкинути як невірну, чиї рішення суперечать твоїм планам. І у відповідь на свою гнучкість отримати те ж саме: почують, підуть на компроміс, підтримають. Нікого не ламаючи, не доводячи хто правий, а лише даючи іншому можливість бути собою, розкриватися не боячись осуду чи нерозуміння.

Один

І вже не вперше, але так яскраво постає усвідомлення тієї дивної самотності, яка виникає  під час перебування в одному просторі з іншою людиною, чи людьми. Але вона дуже цінна, адже показує нам, що ніхто не заповнить твою власну порожнечу, що є сфери, в яких тільки ти сам можеш і мусиш давати собі раду. І марно чекати, що хтось прийде і "врятує", наповнить тебе радістю, розвіє твої печалі. Це лише ілюзія. І саме небажання визнати це породжує оту тягучу дисгармонію. Бо доти лишаються очікування.
Ніхто не має, ніхто не мусить. Все у твоїх власних руках.