Зміщення акцентів

Час уже робити акцент на світлому. Тоді його стає більше.
Звісно, темне саме собою не розчиниться і його замовчування - не рішення, але ж... відмітила, що про хороше говориться мізерно мало. Про хороше в нас. Про те, що надихає, про те, що подобається.
А неприємне... його можна, напевне, згладжувати тими ж акцентами на світлому, прийняттям, любов'ю без умов.   

Система

Якщо я тут з усим тим, з чого я складаюся, то не варто, мабуть, ділити себе на душу, тіло, розум, емоції та інші складові.
Якщо десь щось в мені не так - це проблема цілого і ту частинку мене не треба відокремлювати і розглядати відділеною від решти мене. Я - ціла. Я маю відчувати себе у комплексі. Нероздільно, але з усвідомленням діяльності кожної із систем, розумінням того, що усі вони - одне ціле і зміни в одній з них, безперечно, впливають на загальний стан усієї системи.
Дякую, Крайоне

Констатація

Дякую, що мене вистачило сьогодні на все.
Хоч не з усім вдалося впоратися з першої спроби та все ж: як воно дивовижно усвідомлювати що можеш вплинути і на фізичний стан і на емоції тих, хто цього потребує. Що простір навколо можна наповнити власним спокоєм. Що тиша моя дає можливість вгамовуватися й тим, хто навколо мене.
Дякую за все.

Про Неї і про те, як все є

Вона більше ніколи не буде зі мною сліпою.
І в мені стане сил приборкати її, загнати в рамки, чи й позбавитись. Завжди.
Інколи це видається мені страшним і безнадійним мінусом.
Але така вона тепер - моя реальність. Я знаю себе і знаю, що сил вистачить. Адже стільки разів усе зводилося на нуль у тих випадках, коли здавалося, що це остаточно.
Я не потребую чиєїсь присутності, бо мені комфортно з собою, оскільки я повноцінна.
Але разом з тим в мені невгамовна радість, якщо хтось бажає розділити зі мною свій час та простір, наповнивши його взаєморозумінням.
Я не шукатиму цього навмисне і тим більше не проситиму. 
Все, що хоче піти - нехай іде. На все добре.
Все, що лишається - нехай буде без жодних умов і домовленостей.

Сила чужої думки

Думки і бажання інших людей, які стосуються безпосередньо нас, безперечно, нами відчуваються.
Якщо вони співпадають з нашими власними - нас такі люди приваблюють.
Якщо не співпадають - в нас виникає опір. Рідко ми розуміємо з чим пов'язане бажання відсторонитися від людини. Ніби немає жодних видимих причин для цього, а хочеться дистанції.
А бувають і такі потужні думки, підкріплені сильними бажаннями, що ми починаємо робити речі нам не властиві. Піддаємося чужому впливу і міняємо себе згідно з чиїмись уявленнями. Відчуваючи постійну тривогу, але не усвідомлюючи її причин.
У всіх п'яти варіантах була вже.
Знаючи це починаєш і за своїми думками слідкувати ретельніше, аби нікого не відштовхнути і нікому не нав'язати те, чим він є лише у нашій уяві.

Різниця

Навчилася нічого не чекати.
Геть природнім здається той факт, що люди майже ніколи не чинять так, як вчинив би ти за подібних обставин. Та й свої власні слова досить таки систематично не підкріплюють жодними діями. І після тисячного підтвердження вже ніяк не реагуєш на то. Лише констатуєш факт: все, що пов'язано зі мною, можна відкласти, відмінити(часом не попередивши мене), або й просто забути.
Дякую за ще одне нагадування. Нічого не міняється. 
Яскрава різниця між тими, хто є у моєму житті у свій вільний час і тими, хто його звільняє для того, аби там бути. І що б хто не казав - а вибір таки за вами.

До списку відкриттів

Ще кілька днів тому ви почали спливати у пам'яті, дехто якось нагадував про себе, інформація про інших "випадково" потрапляла на очі. Дивувалась, усвідомлюючи, що попри все немає до вас нічого, крім любові. Посміхалась, бо була впевнена, що усе минає, і з кожним наступним минає все швидше, все менш болісно і з більшим розумінням.
І тепер я стала ще трішки сильніша. І то завдяки кожному з вас сьогодні все не так трагічно, як могло б здаватися.
Все минає щораз швидше  - ще кілька днів тому я могла рішуче заявляти. Тепер я говорю: нічого не минає, бо до кожного з вас і зараз відчуваю те, що колись.
Минають емоції. Минають образи. І навіть спогади про тодішні відчуття невблаганно згасають. А вона лишається така ж свіжа і жива, і посмішкою такою осяює, як ще ніколи раніше.
Я просто про це не думала. Я не уявляла, що воно може бути так. Що минулий час існує лише у наших головах.
Кожен із вас приніс мені певних змін і навчив чогось важливого.
Так само і ви пішли від мене не такими, як з'явилися. Хтось полюбив книжки, а хтось нарешті навчився приймати самостійні рішення. І мені байдуже, якщо з часом ви не зможете згадати за яких обставин набули цих якостей.
Я вдячна кожному з вас за те, що ви принесли і так само за те, що ви забрали.
Адже разом зі шматочками серця ви забирали і мої недосконалості. Ви допомагали мені ставити галочки навпроти тих моїх задач, які були ще не зараховані.
Я не знаю скільки їх лишилося тепер. І мене це, насправді, мало хвилює.
Кожному з вас без роздумів відкрила б свої обійми десь зустрівши - легко і з посмішкою. І не лише тому, що все ще люблю дивувати. Просто вони у мене незмінно замість тисячі слів. Декому і досі маю змогу їх відкривати і таки роблю це, не приховуючи радості. За цю можливість особливе моє вам "дякую", дорогі. І ще за те, що вистачило волі залишитися у моєму сьогоденні. Знаю, як то було важко, тому дійсно - неоціненно.
Дякую всім і кожному окремо за те, якою я зараз є.

https://www.youtube.com/watch?v=xITO4feZWR8