Про щастя

Щастя - це радість, яка має причину.

Інвентаризація

Корисно час від часу проводити інвентаризацію власних бажань.
Деякі з них, перебуваючи в режимі очікування, стають неактуальним, а деякі, може, такими ніколи й не були, насправді.
Треба бути чесним перед собою(це навіть важливіше за чесність перед іншими). І приймати відповідальність за кожне своє побажання та наслідки його реалізації.
Виявила у себе кілька таких бажань, до здійснення яких, насправді ще не готова(принаймні у такому формулюванні, в якому вони жили в мені досить тривалий час, певно, від самого свого народження). Спробувала уявити, що вони буквально здійснилися от прямо зараз - і  втекти захотілося від такої дійсності хто зна куди.
Тож: дякую, Всесвіте, що не послухався мене і не здійснив їх. Істино: Ти краще за нас самих знаєш, що нам насправді потрібно.

Розірване коло

У мене вперше в житті не виникає бажання "заткнути дірку" у серці кимось новим.
Завжди так було: коли хтось зникав - я обов'язково шукала чогось/когось, чим/ким  можна було б якось заповнити порожнечу, якогось замінника, до якого з часом так само прив'язувалась і знову - по колу...
Тепер, певно, коло нарешті розірвано.
Хай буде порожньо. Нікого й нічого не треба.

Бачити глибоко

Чому зовнішнє вкотре бере гору над внутрішнім?
Невже я все ще порожня всередині, і можу бути тільки спокусою комусь?
Комусь, хто з нею бореться, і так само комусь, хто навіть не намагається цього робити.
Чи я просто не здатна ламати усталені стереотипи, вже сформовану думку про мене?
Набридло. Сумно. Принизливо.

Моє бажання бути дружелюбною і відкритою сприймається спотворено.
Щось, певне, я роблю не так. Але що?
Можливо той, хто не знає істиної ціни життя, не здатен бачити глибоко. А, може, й немає в моїй глибині що бачити.

Гріє лиш загадкове і несподіване почуте від воїна: "Ти розумієш нас більше, ніж будь-хто..."
Вов, я молитимусь за тебе.

Я хотіла б

Я хотіла б, щоб Ти хоч на мить відчув таку важкість і порожнечу, як я відчуваю тепер. Тільки на мить. Щоб більше ніколи і ні з ким так не вийшло.
Щоб навчився спинятися вчасно.

Я хотіла б, щоб Тобі не було так легко викинути мене зі свого життя.
Нащо це мені? Не знаю. Можливо, надто болісно почуватися чимось таким незначним, про що можна забути, поклавши телефонну трубку після слова "Прощавай".

Жорстоке бажання для людини, яка любить, але я визнаю його - і це моя маленька перемога над собою.

Хтось з мудреців сказав: "Що легко - те правильно".
Тож, певно, добре, що прийнаймні Тобі зараз легко.

Від усіх

Насправді сховатися хочеться не від усіх, а "від усіх, крім..."
Крім тих, хто має співзвучні з твоїми душевні вібрації.
Крім тих, хто налаштований на ту ж частоту сприйняття світу, що і ти.
Але як часто ми встигаємо сховатися ще до того, як зможемо впізнати їх.

Заготовки

Ніколи не знаєш, як вчиниш у якомусь конкретному випадку, доки він(той випадок) не трапиться у твоєму власному житті.  Тоді хочеться викинути на смітник всі придумані колись заготовки сценаріїв. Чи навіть не просто хочеться. А по-іншому не можеться.