Про правила і порядки

Правила потрібні лише доти, поки ти не здатен відрізняти біле від чорного, поки ти не здатен свідомо обирати  те, що не нашкодить ні тобі ні тим, хто навколо тебе.
Вони як милиці, що допомагають нам рухатися у вірному напрямку доки ми не навчимося впевнено стояти на власних ногах. Тоді їх можна відкинути.
А доти нехтувати ними - то майже безглуздя. Бути сліпим і говорити при цьому, що  поводир тобі не потрібен якось по-дитячому. Треба мати сміливість визнати, що потребуєш допомоги, підказок і не соромитися ними користуватися, дотримуватися їх.
Але не менше безглуздя і вічне слідування правилам. Без спроб віднайти зв'язок з власним внутрішнім визначником того що правильно, а що ні. Все життя керуватися писаними істинами, не розвиваючи себе, задовольняючись чужою правдою, мені здається це також не наближує до основної мети нашого перебування тут - до розвитку Душі. Чомусь прийшло на думку порівняння з заморозкою: ти просто на протязі цілого життя підтримуєш її в одному стані.

Ошо: Любовь - единственная заповедь. Если нет любви, тогда все 10 Заповедей бесполезны. 10 Заповедей не нужны; они нужны лишь потому, что ты не готов следовать первой и единственной заповеди. Эти 10 Заповедей всего лишь слабая замена единой заповеди: люби.

Що легко - те правильно

"Що легко - те правильно" - вже не пригадаю коли і з якого першоджерела взяла цей вислів.
Він спливає у моїй пам'яті у ті моменти, коли щось не складається, щось іде не так і я топчуся на одному місці й, чи то не бачу рішення,чи те, що я бачу і роблю, не дає бажаних результатів. Наступним виникає питання: "Навіщо? Для чого мені те, що я так безуспішно прагну отримати? Чи дійсно воно мені так вже потрібне?" І тоді я лізу в минуле.
Я не згодна з тим, що його треба позбуватися. Адже під час його аналізу часто стає зрозумілим як діяти тепер, у дану мить.   
А мені воно каже, що найкраще з того, що трапилося мені і зі мною, приходило якщо не майже випадково, то геть не легко.
Бо часом воно намагалося прорости на тому місці, де я ще відмовлялася зруйнувати існуюче на той момент.
Бо часто, щоб до нього дотягнутися, потрібно було вискочити з комфортних умов і зробити щось не властиве старій мені, змінити себе відповідно до умов, які могли забезпечити отримання бажаного результату. І я не розумію досі, я не можу пояснити чому я тоді все те робила, що змушувало рухатися вперед.
Сьогодні прийшло на думку: певно, деякі наші запити настільки вагомі, що потребують підтвердження, яке ми і виявляємо не здаючись.
Тому вислів набуває відтепер нового сенсу: якщо від чогось можеш легко відмовитися - правильно буде відмовитися і не гаяти часу.
А до того, від чого відмовлятися не готовий, без чого себе уявляти не хочеш - треба таки йти будь-якими зусиллями. І колись Всесвіт таки відчинить перед тобою потрібні двері. Коли отримає необхідне підтвердження від тебе. Коли доведеш, що вартий того, щоб мати те, до чого прагнеш не лише думками, а й діями.

Зміщення акцентів

Час уже робити акцент на світлому. Тоді його стає більше.
Звісно, темне саме собою не розчиниться і його замовчування - не рішення, але ж... відмітила, що про хороше говориться мізерно мало. Про хороше в нас. Про те, що надихає, про те, що подобається.
А неприємне... його можна, напевне, згладжувати тими ж акцентами на світлому, прийняттям, любов'ю без умов.   

Система

Якщо я тут з усим тим, з чого я складаюся, то не варто, мабуть, ділити себе на душу, тіло, розум, емоції та інші складові.
Якщо десь щось в мені не так - це проблема цілого і ту частинку мене не треба відокремлювати і розглядати відділеною від решти мене. Я - ціла. Я маю відчувати себе у комплексі. Нероздільно, але з усвідомленням діяльності кожної із систем, розумінням того, що усі вони - одне ціле і зміни в одній з них, безперечно, впливають на загальний стан усієї системи.
Дякую, Крайоне

Констатація

Дякую, що мене вистачило сьогодні на все.
Хоч не з усім вдалося впоратися з першої спроби та все ж: як воно дивовижно усвідомлювати що можеш вплинути і на фізичний стан і на емоції тих, хто цього потребує. Що простір навколо можна наповнити власним спокоєм. Що тиша моя дає можливість вгамовуватися й тим, хто навколо мене.
Дякую за все.

Про Неї і про те, як все є

Вона більше ніколи не буде зі мною сліпою.
І в мені стане сил приборкати її, загнати в рамки, чи й позбавитись. Завжди.
Інколи це видається мені страшним і безнадійним мінусом.
Але така вона тепер - моя реальність. Я знаю себе і знаю, що сил вистачить. Адже стільки разів усе зводилося на нуль у тих випадках, коли здавалося, що це остаточно.
Я не потребую чиєїсь присутності, бо мені комфортно з собою, оскільки я повноцінна.
Але разом з тим в мені невгамовна радість, якщо хтось бажає розділити зі мною свій час та простір, наповнивши його взаєморозумінням.
Я не шукатиму цього навмисне і тим більше не проситиму. 
Все, що хоче піти - нехай іде. На все добре.
Все, що лишається - нехай буде без жодних умов і домовленостей.

Сила чужої думки

Думки і бажання інших людей, які стосуються безпосередньо нас, безперечно, нами відчуваються.
Якщо вони співпадають з нашими власними - нас такі люди приваблюють.
Якщо не співпадають - в нас виникає опір. Рідко ми розуміємо з чим пов'язане бажання відсторонитися від людини. Ніби немає жодних видимих причин для цього, а хочеться дистанції.
А бувають і такі потужні думки, підкріплені сильними бажаннями, що ми починаємо робити речі нам не властиві. Піддаємося чужому впливу і міняємо себе згідно з чиїмись уявленнями. Відчуваючи постійну тривогу, але не усвідомлюючи її причин.
У всіх п'яти варіантах була вже.
Знаючи це починаєш і за своїми думками слідкувати ретельніше, аби нікого не відштовхнути і нікому не нав'язати те, чим він є лише у нашій уяві.