Прискіпливість

Найчастіше від цього страждають найближчі люди.
Мої зауваження малоприємні, але мета їхня на перший погляд здається благородною: я хочу аби вони були кращими. Як сказав у своїй останній лекції Ренді Пауш: "Якщо вас не критикують - значить на вас забили".
Прискіпуюсь, коли бачу, що може зробити краще, ніж зробив, але й прискіпусь тоді, коли зробив не так, як зробила б я, чи не так, як хотіла я, щоб він зробив.
Тому що бракує довіри.
Кожен вільний сам визначати свої межі і рівні. Кожен вільний робити власні помилки. А я маю довіряти Всесвіту і приймати те, що люди навколо не завжди такі, якими б мені хотілося їх бачити.

Дратівливість

 Іноді мені бракує терпіння. Терпіння переважно по відношенню до людей. Дратує, коли людина не може чітко висловити чого вона від мене хоче. Дратують особи, які не здатні тримати себе в руках(тут сама не без гріха) а ще ті, хто робить із себе жертву, перекладає свою провину(відповідальність) на когось(напевне, я дратуюся через те, що сама вже не можу бути настільки легковажною, щоб відмовитися від відповідальності за себе).

Вибуховість

Я запальна. І я намагаюся з цим боротися. Мене легко роздратувати і так само легко заспокоїти(не всі, звісно, знають як, але, на щастя, дехто таки знає). Рідко бувають випадки, коли моє роздратування переростає у некерований гнів, але таке ще трапляється. І, як мені завжди потім здається, не безпідставно. Власне, підстави і виправдання я завжди здатна вигадати як для себе  так і для інших. Але не завжди їх шукаю. Бо частенько здатна робити з мухи слона(визнаю). А потім, глянувши на свою реакцію вже спокійним, критичним поглядом, не залишається нічого іншого, крім як посміятися з себе. Я не люблю повторювати двічі і не люблю пояснювати очевидне. А найбільше мене розпалює необхідність виконувати безглузді задачі(але бурчу і все одно роблю їх, бо робота така, ніхто не примушує, сама вибирала). Можливо, сюди треба підключати більше почуття гумору?

Сподівання

Вони часто призводять до розчарувань, що здатні навіть переростати у депресії. Адже ніхто не зобов'язаний виправдовувати моїх сподівань. Ніхто не мусить зі мною чинити так, як вчинила б я сама, і тому сподіваюся цього й від інших. В результаті почуваєся зрадженою, ошуканою, обманутою, а по суті надурила себе сама.
Їх варто замінити вірою, чи навіть краще просто довірою(до людей, до життя - до всього). Тоді, що б не сталося, це буде легше прийняти. І реалізовані Всесвітом варіанти можуть виходити навіть кращими, ніж я собі здатна придумати.

Заздрісність

Є в мені й таке.
Це відчуття  не зле, не сліпе і всепоглинаюче. Але трапляється, що от хочу я те, що є у когось, чи таке, яке є у когось, бо воно б мені пасувало, я б знайшла йому краще застосування, чи(увага!) найбільша помилка: я почувалася б щасливішою, якби воно у мене було. Іноді я не можу зрозуміти, чому життя дало це не мені, а комусь, забуваючи про те, що той хтось не має натомість чогось, що є у мене, чи на додачу до того, що мені приглянулося, має якийсь бонус, наявність якого для мене могла б бути неприйнятною. Тож Всесвіт краще знає що кому з нас треба - от це я собі й намагаюсь нагадувати щоразу, коли виникає відчуття заздрості.
Якщо у мене чогось нема - значить я маю змогу отримати щось значно краще і підходяще саме для мене.

Осуд

Треба, врешті, написати про те, чим я грішу. Про те, що живе в мені там, куди ще не дісталася любов і на чому я часто ловила інших і дратувалася з такої їх поведінки.
Одне з явищ цієї категорії - це осуд. Не так засудження, як просто судження, порівняння, оцінювання.
Певно, у мене є якісь шаблони, якісь уявлення про нормальність поведінки, зовнішнього вигляду, і т. д. Коли хтось виходить за рамки цих моїх уявлень - я беруся оцінювати і судити. Іноді навіть вслух(звісно що не в присутності об'єкта, який розглядається)Чому я це роблю? Та, мабуть, тому, що всі так час від часу роблять і, схоже, вважають нормою. А це гидко насправді. Це негідно. Я сама часто відмовляюся відповідати загальноприйнятим нормам, а від решти чекаю, що вони будуть правильним і передбачуваними. Чому я вважаю, що мені можна більше, ніж комусь?
Зараз вже вдається ловити себе в моменти, коли вмикається цей процес. Незвично бачити себе такою гидкою. Але поки що це частина мене. Чим пильніше я за нею спостерігатиму - тим скоріше вона трансформується у щось менш огидне і більш прийнятне. Мені здаєтсья це щось можна назвати прийняттям.

Щастя

Я сьогодні спитала своїх ангелів чи я щаслива.
Відповідь мене здивувала й збентежила: виявилося, що ні.
Почала перебирати те, чого мені могло б бракувати для повного щастя, але жоден з запропонованих варіантів не отримав узгодження.
Аж раптом прийшла підказка: "Розуміти хто ти" - певно, це і є справжнє і єдине щастя.
І, мабуть, не лише для мене, а й для кожного з нас.
Лишилось зовсім трішки: зрозуміти хто ж я :)