Сподівання

Вони часто призводять до розчарувань, що здатні навіть переростати у депресії. Адже ніхто не зобов'язаний виправдовувати моїх сподівань. Ніхто не мусить зі мною чинити так, як вчинила б я сама, і тому сподіваюся цього й від інших. В результаті почуваєся зрадженою, ошуканою, обманутою, а по суті надурила себе сама.
Їх варто замінити вірою, чи навіть краще просто довірою(до людей, до життя - до всього). Тоді, що б не сталося, це буде легше прийняти. І реалізовані Всесвітом варіанти можуть виходити навіть кращими, ніж я собі здатна придумати.

Заздрісність

Є в мені й таке.
Це відчуття  не зле, не сліпе і всепоглинаюче. Але трапляється, що от хочу я те, що є у когось, чи таке, яке є у когось, бо воно б мені пасувало, я б знайшла йому краще застосування, чи(увага!) найбільша помилка: я почувалася б щасливішою, якби воно у мене було. Іноді я не можу зрозуміти, чому життя дало це не мені, а комусь, забуваючи про те, що той хтось не має натомість чогось, що є у мене, чи на додачу до того, що мені приглянулося, має якийсь бонус, наявність якого для мене могла б бути неприйнятною. Тож Всесвіт краще знає що кому з нас треба - от це я собі й намагаюсь нагадувати щоразу, коли виникає відчуття заздрості.
Якщо у мене чогось нема - значить я маю змогу отримати щось значно краще і підходяще саме для мене.

Осуд

Треба, врешті, написати про те, чим я грішу. Про те, що живе в мені там, куди ще не дісталася любов і на чому я часто ловила інших і дратувалася з такої їх поведінки.
Одне з явищ цієї категорії - це осуд. Не так засудження, як просто судження, порівняння, оцінювання.
Певно, у мене є якісь шаблони, якісь уявлення про нормальність поведінки, зовнішнього вигляду, і т. д. Коли хтось виходить за рамки цих моїх уявлень - я беруся оцінювати і судити. Іноді навіть вслух(звісно що не в присутності об'єкта, який розглядається)Чому я це роблю? Та, мабуть, тому, що всі так час від часу роблять і, схоже, вважають нормою. А це гидко насправді. Це негідно. Я сама часто відмовляюся відповідати загальноприйнятим нормам, а від решти чекаю, що вони будуть правильним і передбачуваними. Чому я вважаю, що мені можна більше, ніж комусь?
Зараз вже вдається ловити себе в моменти, коли вмикається цей процес. Незвично бачити себе такою гидкою. Але поки що це частина мене. Чим пильніше я за нею спостерігатиму - тим скоріше вона трансформується у щось менш огидне і більш прийнятне. Мені здаєтсья це щось можна назвати прийняттям.

Щастя

Я сьогодні спитала своїх ангелів чи я щаслива.
Відповідь мене здивувала й збентежила: виявилося, що ні.
Почала перебирати те, чого мені могло б бракувати для повного щастя, але жоден з запропонованих варіантів не отримав узгодження.
Аж раптом прийшла підказка: "Розуміти хто ти" - певно, це і є справжнє і єдине щастя.
І, мабуть, не лише для мене, а й для кожного з нас.
Лишилось зовсім трішки: зрозуміти хто ж я :)

....

Я не радію Тобі, бо в Твоїй присутності я і є Радість.
Коли я посміхаюсь Тобі, я - Посмішка.
Коли обіймаю Тебе - просто Обійми.
І я не люблю Тебе: я є Любов.

Що б ти не робив

Що б ти не робив - це має наближувати тебе до себе самого. До розуміння та втілення твого призначення. А значить: що б ти не робив - твоє серце має відчувати легкість від твоїх рішень, радість від їх реалізації, спокій у миті, коли нічого не відбувається. Бо перепочинок є обов'язковою складовою подорожі, що приходить на зміну руху.
Ти можеш відчувати тривогу, ти можеш відчувати розгубленість чи страх - вони виникають  в передчутті найбільших відкриттів, на порозі найважливіших змін. І вони здатні спинити тебе. Не дати зробити вирішальний крок. Але коли до них прислухатися уважніше - вони помітно відрізняються від тих, які виникають як застереження перед невірним кроком і по суті є лише витівками твого розумую, який зміни не дуже то й полюбляє. Вчись відрізняти одні від інших. Уяви себе в світі, де крок вже зроблено. Якщо при цьому твоє серце сповниться радістю - дій без роздумів. Коли ж його поглине порожнеча - перепочинь.

Сумно

Люди, ви мене засмучуєте!
Окрім того, що лише одиниці із вас хоча б приблизно знають з власного досвіду що означає любити(справді любити) ви ще й безсоромно висміюєте почуття тих, хто в меншості. Тих, хто не боїться відкривати свого серця і впускати до нього інших людей. Хто відчуває потребу залишатися відкритим не залежно ні від чого. Не всупереч чомусь. Не за для чогось. А просто не залежно ні від чого. Щиро і з радістю.
Ви натхненно приймаєтеся судити про те, чого  самі не відчуваєте. А чому не відчуваєте? Бо потрібна мужність. Бо потрібна відвага. І потрібне смирення. Правда страшно показувати своє нутро і відповідати за його вміст? Правда боязко стати вразливим і просто довіряти? А висміювати когось, кому це не страшно - як два пальці об асфальт.
Не маючи поваги до інших - ви й себе поважати не здатні.
Люди, мені сумно бути оточеною вами такими.