Від усіх

Насправді сховатися хочеться не від усіх, а "від усіх, крім..."
Крім тих, хто має співзвучні з твоїми душевні вібрації.
Крім тих, хто налаштований на ту ж частоту сприйняття світу, що і ти.
Але як часто ми встигаємо сховатися ще до того, як зможемо впізнати їх.

Заготовки

Ніколи не знаєш, як вчиниш у якомусь конкретному випадку, доки він(той випадок) не трапиться у твоєму власному житті.  Тоді хочеться викинути на смітник всі придумані колись заготовки сценаріїв. Чи навіть не просто хочеться. А по-іншому не можеться.

Коли щось перестає викликати радість - від нього час позбавлятися.
Але іноді думки про те, що можеш чогось позбавитись, достатньо, аби зрозуміти, що воно й досі викликає радість.

Загублена у часі

Спросоння загубитися у часі. Спочатку подумати з радістю, що сьогодні понеділок. Та, врешті, збагнути, що насправді субота! І радіти цьому не менше. Бути переконаною, що за вікном пізня тепла весна, і не одразу пригадати, що насправді вже середина осені!
Не знаю де я блукаю у своїх снах, але пробудження після них бувають доволі цікавими.

Деталі

Як можна жити з картинкою світу, в якій немає деталей?
Як можна помічати один об'єкт, і не помітити при цьому ще десять поруч з ним?
Це не є концентрація на цілі. Це є процес роздирання власного життя на незв'язні фрагменти, вихоплені вибірково із контексту.
Можна бачити лише колодязь, до якого маєш мету дістатися. А можна бачити крім нього залиту сонцем траву вздовж дороги, що до нього  веде, лагідне небо над головою, можна чути пташині пісні, що доносяться з чийогось неподалік розташованого саду, насолоджуватися теплим вітерцем на своїй шкірі - і все це одночасно. А діставшись колодязя - пити прохолодну воду, все ще відчуваючи всіма органами чуттів небо, сонце, вітер, траву, птахів....Хіба не дивовижно?
Є і зворотня сторона, яка менш приємна, але невід'ємно присутня. Можливо хтось потребував нашої допомоги - а ми не помітили, бо не були достатньо уважними, можливо нам трапився хтось, хто міг би допомогти нам самим дійти до цілі скоріше - а ми знову ж таки проґавили.
На світ варто дивитися широко відкритими очима - тільки так можна збагнути його досконалість і відчути себе цілісним та наповненим.
У світ варто іти з широко відкритим серцем, бо все найкраще він відкриває лише тому, хто відкритий до нього.

Прожити чи запам'ятати

Будь-який момент життя варто проживати максимально усвідомлено.
У спробах зберегти щось на згадку так легко втратити красу моменту. І замість того, аби прожити сповна, взяти і відкласти це у пам'яті, щоб при нагоді діставати звідти і домріювати те, що не було прожите.
Я не хочу так більше.
Але неймовірно сумно стає від того, що моменти, прожиті до останньої краплі, вже наступної миті після їх завершення, здаються лише далекою казкою, а впертий приземлений розум починає піддавати сумнівам факт їхнього звершення.

 

Хвилями

Як добре, що життя протікає хвилями. Що в ньому є періоди яскравих емоцій та невгамовної активності, що змінюються періодами тихого спостереження за всим, що довкола, періодами розслабленого перебування осторонь всього, що могло б змусити бути активним.
Схоже мені вдалося визначити довжину хвилі мого життя. Вона ідеальна. Вона не дає стати виснаженою раніше, ніж наступить період відпочинку. Все протікає найкращим чином. Все приходить у свій час і йде тоді, коли вичерпує свій ресурс.
Досконалість будови Всесвіту не припиняє дивувати.