Про каву і не тільки. Анастасія Грім

Майже допита. Уже охолола. Кава стоїть на столі край вікна. Я – королева. Але без престолу. Я – не погана. Але не Вона. Майже добита моральним стражданням. Біль, як і кава, допитий зрання. Разом з тобою. Але без кохання. Я – не кохана. Кохана – не я. Я не із тих, хто втече від проблеми. Знову до чашки тулю я вуста. Я все ще прима. Без фанів і сцени. Я – ще не гірша. Я просто не та. Знаєш, на каву я схожою стала. Осад на дні у душі не чіпай. Я – не жахлива. Я просто як кава. Хто ж тобі винен, що ти любиш чай.

 

 

Іванка Захаревич. Вражаюче красивий вірш.

…

Я обожнюю цей Ваш наскрізний погляд,
І мороз проймає тіло до костей,
Хочу приховати дивний подив,
Як торкаєтеся враз моїх плечей.

Коли Ви долонею жаркою,
Обпікаєте мою холодну руку,
В насолоді серед квітів болю,
передчасно з’явиться розлука.

Прокидаюсь і лягаю спати,
Ім’я Ваше в мене на устах,
Я не знаю, де себе ховати,
Коли з’явитеся знов у моїх снах…

Гра чи випробування?

Життя - це спланована послідовність випробувань з метою набуття досвіду? Чи просто гра, яка має приносити задоволення?
Навіщо я роблю те, що роблю, і планую зробити те, що має принести певні конкретні результати? Щоб довести комусь, що я можу? Чи лише для того, щоб встановити де межа моїх можливостей, щоб собі самій довести, що і це я також можу?
А що як я просто марную життя, добиваючись спочатку одного, потім іншого, потім ще чогось...
Мене легко зачепити, мене легко надихнути і підштовхнути до дій, але чи потрібно мені все це насправді?
Я дію для себе, чи просто щоб виправдати чиїсь сподівання? Що я робитиму в фіналі зі своїм списком досягнень?
Що я хотіла б робити, якби ніхто ніяким чином не мав жодної можливості вплинути на мене?
Мабуть це найголовніше запитання з усіх, що я змогла собі поставити за час  свідомого перебування в моєму нинішньому тілі.
Я маю навчитися відрізняти свої власні прагнення та ідеї від тих, які потрапили в мій мозок завдяки чоїмось старанням.
Є над чим працювати.
І ще є трохи часу.
Я не здаюсь.

Щойно з весілля

Нові туфлі пофарбували п'ятки в чорний колір.
Печуть очі і заклало ніс.
Свідка весь вечір хотілося назвати Женькою - виявляється двійники таки існують.
Роздратованість від хтивих поглядів деяких пузатих одружених гостей.
Але все ж радісно. Світло і радісно, що половинки хоч іноді таки знаходять одна одну.
Це була перша пара, весілля якої абсолютно виправдане навіть моїм скептичним  розумом. Це було перше весілля, яке дійсно просто не могло не статися. Я бачила сяючі очі, я бачила безмежну ніжність і рішучість. Я бачила саму любов.

Кава

Кава надихає.
Хочеться малювати її, хочеться дихати нею, и лише на третьому місці бажання пити її.
Я думала вона замінник алкоголю у миті, коли мені зле.
Але сьогодні вона просто друг, який без слів сказав: " Ну і що, що день похмурий, ну і що, що на роботу, все ж класно: серце б'ється, легені дихають, ноги можуть ходити а руки обіймати. Посміхнись!"
Захотілося віддячити йому  його ж портретом.
+1 пластиковий стаканчик на моєму столі.

Я віддала б душу, щоб вернути спокій.
Не знаю щоб я ще віддала, щоб втратити спогади.
Безглуздо і недоречно - але скажи це моєму серцю - і воно відповість тобі, що йому байдуже як це виглядає.
Легко обманювати когось, але себе - неможливо. Я не хочу цим сама себе вбивати. Або якщо вже вбивати - то якось би швидше.

Цікаво-дивно

Прокинулась вранці з однією сережкою у вусі. Інша лежала в ліжку. З закритою застібкою. І досі не розумію як вона там опинилася в такому стані...
Погода міняється кожних 3-5 хвилин. Я ще ніколи такого не знала. Думала це можливо лише з моїм настроєм.
А в маршрутках можна зустріти цікавих і оригінальних людей, яким плювати на те, як вони виглядають: кашемірове пальто, з-під якого видно яскраву салатову сорочку, класичні сірі брюки з гарно напрасованими стрілками, щаслива посмішка і... сіро-жовті кросівки. Зате зручно. Посміхнулась.
В калюжах сяє відображення веселки. Дивно що я побачила її спочатку в калюжі, і лише потім звела очі на небо. Невже так уважно дивилася під ноги? Чи просто була сумна й похмура? Чи просто туфлі не зручні.
Так хочеться тиші і так багато людей хотять моєї уваги. Радіти?