Кілька слів

Достатньо кількох слів, щоб зробити людину засмученою.
І стільки ж потрібно, щоб викликати її щиру посмішку.
Слова -магічна зброя.
Шкода, що не всі користуються нею обережно.

Де б ти не був

Глибоко вдихаю  свіже вечірнє повітря, вистромивши носа з вікна балкону, і думаю: навіщо мені Львів, Кам'янець, чи Чернівці? Я почуваюся безмежно і безпричинно щасливою тут. Прямо зараз. Місце ролі не грає. Достатньо просто дивитися на світ навколо, і бачити його, і відчувати його всим єством.
Бачити, а не просто дивитися механічним поглядом, не помічаючи його новизни, і такої мінливої краси.
Будь щасливим, де б ти не був!
Щомиті навколо все може бути новим і невідомим.

Де живе радість

Радість живе в деталях: у багряних хмарах, що ніжаться  в обіймах останніх сонячних променів, у трьох засохлих мандаринових листочках, у грудочці землі, що втекла з горщика і мусить бути стертою з підвіконня, у блакитних квіточках лаванди, які щосекунди все бліднішають, розчиняючи свої барви в теплому чаї, в дитячій посмішці, у сяючих очах і чарівній ямочці на щоці, в тендітній квітці, яка розцвіла там, де ніхто її не сподівався побачити, в нахабному вітерці, що вривається до оселі крізь відчинене вікно...

Щодня прокидаючись з іншою реальністю я почуваюсь розгубленою, бо все, що вчора здавалось важливим - сьогодні вже не має значення. Від розгубленості стаю роздратованою, і сумною від своєї дратівливості.
Але якими б подіями не був сповнений або не сповнений день, в ньому завжди є кілька секунд, які варті того, щоб його прожити.
І добре що час іноді спиняється. Добре відчути порожнечу навколо себе, і навіть всередині себе. Коли пусто - маєш можливість наповнити своє існування усим, чим тобі самому захочеться: можеш збирати, мов у кошик, відчуття від приємних моментів, а можеш назбирати неприємних.
Як добре що радість живе у деталях...

Щось справжнє

      Якщо в твоє життя щось приходить через серце, а не через розум - ти не можеш позбавитись від нього просто  спинивши потік думок. Воно й далі існуватиме. Воно існуватиме стільки, скільки  потребуватиме душа, незалежно від бажань нашого внутрішнього мислителя, який завжди прагне все тримати під контролем.
     Якщо в твоєму житті з'явилося щось, що ти сам створив силами власних роздумів - звісно, щоб позбавитись від нього, достатньо просто припинити думати.
     Та як складно часом відрізнити одне від іншого...
    Спробуй заткнути рота мислителю. І подивись що залишиться в тобі незмінним.

Незвичайне у звичайному

Коли я поливала квіти, на корпус телефону випадково потрапила крапля води.
Спочатку я хотіла її стерти.
Але придивилась уважніше - і вона мені здалась дуже гарною, і такою самодостатньою, ніби у ній вміщувався цілий світ.
Коли я змінила кут спостереження - шматочок корпусу, що проглядався крізь прозору воду, набув неймовірно красивого сяючого синього кольору.
Замилувалась. Посміхнулась.
Пощастило, що я не змахнула її швидким порухом руки.

Промінчик світла

Щаслива бачити знову. Відчуваю, що час не існує.
І кожен з нас частинка нескінченного  Всесвіту, без якої він був би іншим, і  все, що в ньому відбувається, здається природнім і злагодженим.
Такі приємні несподіванки радують серце і роблять світлішим день. Надають настрою чарівних відтінків та роблять його злегка романтичним, і, може, трішечки меланхолійним.
Чудесно, що так неочікувано іноді з'являються промінчики світла, в обіймах яких приємно завмерти на кілька секунд і не менш приємно обіймати у відповідь.
 Люблю цей неймовірний світ.
Люблю людей, які цей світ роблять ще дивовижнішим.

 

Все в наших руках

Чому нам так подобається на когось перекладати відповідальність за власне життя і за те, що у ньому відбувається, а конкретно: за те, що нам не подобається в ньому.
Ми чекаємо що хтось зробить для нас щось, щоб стало добре. І не допускаємо думки, що все лише у наших руках.