Про те, що "Бог любить тебе"

Несподівано виявила, що в мені була образа на Бога. Здивування. Констатація, що це цілком можливо і реально має в мені місце. Першим бажанням було молити про пробачення. Ця образа видалась чимость таким дитячим, незрілим, таким, що вже давно стало неактуальним, але я продовжувала його за собою тягнути. Тож почала молитися, думкою підносячись ближче до Нього, із відчуттям, що з мене вилазить щось таке старе і давнє, такий шматок бруду, про який я й не уявляла. І раптом я опинилась у дивовижному місці, де не було нічого окрім Любові. Жодного осуду, необхідності понести покарання за гріховність цього почуття, чи навіть акту прощення. Він показав, що все, чим він є - то Любов, і просити пробачення немає за що, бо та образа в Його просторі не існує, вона руйнувала лише мене саму, тож якщо і варто когось пробачити - то тільки себе. Я буквально чула ці слова: "Що ж тобі прощати? Хіба сама себе пробач." Сльози полегшення. Хочеться назавжди зберегти це відчуття перебування в Його любові: спокійне, затишне, всеохоплююче, таке, що бракує слів, аби повною мірою його означити. Відчуття всебічної захищеності і підтримки, усвідомлення, що ти ніколи не була сама, що тебе вечь час оберігали невидимі руки. Що ж, несподівано, але тепер я знаю що означає фраза "Бог любить тебе", яка завжди мені здавалася лише порожніми словами, за якими я не бачила світла. Тепер маю не тільки відчуття цієї любові, а й її "картинку", образ, що виник в момент цього дивовижного переживання. Я бачила що, Бог любить мене, як і кожну іншу душу, я відчувала цю любов, була нею огорнута, наповнена і причетна до неї, як невід'ємна частина цілого, яка не забута, не загублена, не відкинута за свою недосконалість.