Наповнені люди

Є люди, які не ділять роботу на свою і чиюсь. Люди, які відгукуються на будь-яке прохання про допомогу, якщо відчувають, що принаймні частково можуть зарадити у даній ситуації.
Вони в решті решт беруть на себе більше відповідальності ніж ті, хто від початку мав бути безпосередніми виконавцями поставленого завдання. Вони пробують варіанти, шукають шляхи, або тих, хто може допомогти там, де вони самі з незалежних від них причин просто не мають повноважень діяти. І вони доводять справу до кінця. Такі дії дуже змістовно показують всю суть людини, її життєві принципи, її здатність і бажання користуватися всіма засобами, які вона має у своєму сьогоденні, її захоплення тим, що вона робить у своєму житті. 
І, зрештою, вони не розуміють за що дякують їм, адже вони просто робили свою роботу.
Ярославе, дякую, хоч ти й не розумієш, певно, як багато у даному випадку я хочу власти в це коротке слово.
Ти зробив мій день.

Чому це відбувається зі мною?

"Чому це відбувається зі мною?" - цікаво як багато з нас дійсно хочуть дізнатися відповідь на це запитання? Чи готові ми почути правду і зробити щось, аби запобігти появі подібних ситуацій надалі?
Чи готові ми брати на себе частку відповідальності за те, що відбувається? Значну частку, адже ми самі своїми діями чи бездіяльністю дозволили цьому бути, спровокували необхідність появи саме такого уроку у нашому житті.
Чи припинимо колись шукати крайніх і перекладати вину на весь світ, вперто ігноруючи факт власної причетності до того, яким є наше життя?
Чому це відбувається з ними - на ці питання мені відповідати часом значно легше, ніж виявити  ті ж взаємозалежності у власних життєвих історіях.
Навіщо мені сусідка, яка цілий день торохтить про все на світі, сотню разів обсмоктує одну й ту ж проблему і транслює її в усіх можливих напрямках? - Може для того, аби я побачила, що тим самим зайнятий мій розум? Що його часом несе так, що не можна зупинити? Може, якщо я стану тихіша всередині, вона стане тихішою поруч зі мною? Чи може я таки маю навчитися коректно, але ефективно захищати свій простір від того, що мені не імпонує, що порушує мою внутрішню рівновагу.
Навіщо мені керівник, який не є компетентним на займаній посаді і чинить дії, які виглядають безглуздими і викликають лише опір? - Щоб я пам'ятала про те, що сама колись була такою, чи щоб виявила: що саме в мені опирається і як можна його позбавитися(не керівника, опору :))?
Чому на початку написання цього допису у мене була ціла купа моментів, які потребували розв'язання, про які хотілося написати, а тепер лишається тільки одне актуальне запитання? Бо воно потребує вирішення саме у даний момент. Решту я притягнула з минулого, або придумала, заглянувши у найближче майбутнє. Тому, мабуть, корисно було б частіше зміщувати фокус своєї уваги на те, що є саме тепер.  Тоді і розуму буде менше простору для  переварювання. Тоді і відповіді на нагальні питання приходитимуть вчасно. А минуле хай слугує лише сховищем першопричин, які в ньому можна виявити.