Людину не можна захистити від самої себе...
Жоден оберіг не є дієвим, якщо руйнування йде зсередини.
Жоден оберіг не є дієвим, якщо руйнування йде зсередини.
пʼятниця, 19 січня 2018 р.
Одним словом
"Охолонь" - оцим одним словом ти сьогодні зробив мені настрій.
Я почула його у відповідь на мої намагання допомогти нам, підказати тобі як зі мною можна співіснувати більш гармонійно, щоб не зачіпати, не ображати, бо мені самій не до вподоби оті реакції, які ти в мені викликаєш певними своїми діями, і я не хочу ненароком образити й сама. Спокійно і без емоцій.
Я хотіла висловити те, що мене зачепило, те, що мені не приємно, і що мені хотілося б змінити.
Але, як виявилося, тепер не я вирішую, як зі мною краще поводитися, тепер хтось знає все за мене, а мої слова відскочили, як горох від стінки, ще й викликали появу отого "Охолонь".
Деякі мої думки, що я їх озвучую, з невідомих мені причин сприймаються як погрози, чи повчання. От і тепер, мені здається, краще просто промовчати.
Але так я дійсно охолону з часом. Якщо мені не можна говорити, я все ще можу писати. Та тільки користі з цього не буде, розуміння не стане більше, близькість не стане глибшою, довіра міцнішою.
Мене засмучує такий стан речей, коли не можна говорити про все. Намагаюся зрозуміти що я роблю не так, чому ставлення до мене тепер інше, чому в словах моїх сприймається геть не те, що я хочу донести, і звідки такий опір діалогу, чому зникла повага до моїх особливих станів, коли я буваю надмірно чутлива і я тепер почуваюся винною у тому, що вони є.
Почуватися самотньою поруч із кимось не дуже приємна річ.
Завжди говорила, що не хочу так, як у всіх, але саме так воно і виходить.
Я почула його у відповідь на мої намагання допомогти нам, підказати тобі як зі мною можна співіснувати більш гармонійно, щоб не зачіпати, не ображати, бо мені самій не до вподоби оті реакції, які ти в мені викликаєш певними своїми діями, і я не хочу ненароком образити й сама. Спокійно і без емоцій.
Я хотіла висловити те, що мене зачепило, те, що мені не приємно, і що мені хотілося б змінити.
Але, як виявилося, тепер не я вирішую, як зі мною краще поводитися, тепер хтось знає все за мене, а мої слова відскочили, як горох від стінки, ще й викликали появу отого "Охолонь".
Деякі мої думки, що я їх озвучую, з невідомих мені причин сприймаються як погрози, чи повчання. От і тепер, мені здається, краще просто промовчати.
Але так я дійсно охолону з часом. Якщо мені не можна говорити, я все ще можу писати. Та тільки користі з цього не буде, розуміння не стане більше, близькість не стане глибшою, довіра міцнішою.
Мене засмучує такий стан речей, коли не можна говорити про все. Намагаюся зрозуміти що я роблю не так, чому ставлення до мене тепер інше, чому в словах моїх сприймається геть не те, що я хочу донести, і звідки такий опір діалогу, чому зникла повага до моїх особливих станів, коли я буваю надмірно чутлива і я тепер почуваюся винною у тому, що вони є.
Почуватися самотньою поруч із кимось не дуже приємна річ.
Завжди говорила, що не хочу так, як у всіх, але саме так воно і виходить.
вівторок, 16 січня 2018 р.
Образа
Хоч я й не була у тій історії позитивним персонажем, але вона все ще мене чимось тримає.
Тримає тим, що попри все недобре, що я вчинила своїми діями і бездіяльністю, я все ж почуваюся ображеною.
Звісно ця образа також і на себе, і викликана вона тим, що люди не можуть(і не мають) бути такими, як я то собі придумала. Іноді вони дивують приємно, але часом буває так, як у даному випадку: коли той, кого ти безмежно ідеалізувала проявляє свої не найкращі якості, намагаючись врятувати власну шкуру, коли заради порятунку чогось ближчого і ріднішого малодушно топче і вбиває того, хто беззахисний перед ним, але... зайвий.
Я не вірю, що не було інших способів і шляхів вирішити ту ситуацію. Але кожен обирає спосіб найпростіший для себе, наймеш болісний і затратний. Не знаю чи вчинила б я у подібній ситуації так само.
Тримає тим, що попри все недобре, що я вчинила своїми діями і бездіяльністю, я все ж почуваюся ображеною.
Звісно ця образа також і на себе, і викликана вона тим, що люди не можуть(і не мають) бути такими, як я то собі придумала. Іноді вони дивують приємно, але часом буває так, як у даному випадку: коли той, кого ти безмежно ідеалізувала проявляє свої не найкращі якості, намагаючись врятувати власну шкуру, коли заради порятунку чогось ближчого і ріднішого малодушно топче і вбиває того, хто беззахисний перед ним, але... зайвий.
Я не вірю, що не було інших способів і шляхів вирішити ту ситуацію. Але кожен обирає спосіб найпростіший для себе, наймеш болісний і затратний. Не знаю чи вчинила б я у подібній ситуації так само.
Підписатися на:
Дописи (Atom)