Повага

Я потребую, щоб до мене і до моїх почуттів ставилися з повагою.  Бо як би сильно я не любила, але тепер знаю вже, що продовжувати любити я можу і на відстані, і навіть назавжди припинивши будь-яке спілкування.
Мені потрібна повага, що проявляється в таких дрібницях, як, наприклад, перед тим, щоб щось зробити, подумати про те, як воно може відобразиться на мені, моїх емоціях і почуттях. Це ж так просто. І хоч я кажу, що не варто від когось очікувати того, що зробив би ти сам, але у даному випадку на менше я не згодна. Поважай, будь ласка, почуття тієї, якій ти не байдужий. 

Підтвердження

Ми хочемо, щоб люди забували наші промахи, але при цьому довіку пам'ятали наші хороші вчинки.
Хочемо одним(умовно) втіленим добрим вчинком заробити собі пожиттєву гарну репутацію, але при цьому в теперішньому ніяк не підтверджуємо бажаного статусу.
Не раз траплялися з різних джерел слова, якими я все більше погоджуюсь: "як тільки ти зупиняєшся - починається зворотній відлік" -  відкочування назад, падіння... Так воно і є. Статуси треба підтверджувати.
Будь яка дія має бути народжена, перш за все, внутрішнім бажанням вчинити її. І аж ніяк не бажанням показухи, яка має врізатися в пам'ять людей, на яких вона направлена. І якщо тобі це дійсно вдається - радій. Радій, що не виникає в твоєму розумі думок з присмаком образи, типу: "та я ж для них стільки зробив(тут можете додати власний перелік минулих досягнень)... А вони тепер отак... Невдячні". Якщо людина просто приймає те, що ти робиш для неї від серця, з власної на те потреби та ініціативи - ти їй за це глибоко вдячний, і аж ніяк не очікуєш чогось від неї взамін.
Сьогодні трапилася мені жінка, яка процитувала слова з книги: "не треба робити добро, про яке тебе не просять" - розцілувати її захотілося, адже це настільки вірно! В контексті даної оповіді хочеться доповнити цей вислів наступним: "не вимагай(не очікуй) вдячності за вчинене добро, про яке тебе не просили ". Та якщо вже робиш - то роби його для себе. Просто заради задоволення власної потреби вчинити добро. А чи буде людина вдячною(і як довго вона про це пам'ятатиме) - то уже геть не суттєве, не має бути суттєвим.
Від серця роби і назад не оглядайся. Зробив. Отримав задоволення(досвід). Забув.
Ніхто не має носити тебе на руках за колишні досягнення. Бери нові вершини. Тільки так. А на те, щоб порпатися у минулому, у тебе буде ціла старість. Хоча я переконана, що і її можна наповнити корисними живими діями, що і далі розвиватимуть тебе.
І ще одне: не називай своїм те, що колись добровільно комусь віддав. На то була твоя воля тоді, то було твоє рішення, навіть якщо зараз воно викликає жаль і здається необдуманим. Що зроблено - те зроблено.
Творити. Не оглядаючись назад.

Мій критик

Мій критик у всьому знаходить недоліки і все хоче поправити. Хоче бачити іншими людей, забуваючи про те, що інколи і його власник набуває тих самих рис, які так хочеться виправити в комусь.
Він очікує від інших того, що зробив би  сам на їх місці, але ж він не на їхньому місці, і для чогось це є саме так.  Він дратується, коли хтось робить не так, як він вважає правильним.
А ще йому хочеться тримати усе під контролем, бути в курсі  всього і усім розказувати як треба зробити те чи інше. Часом він дійсно володіє більшою кількістю інформації, ніж виконавець певної задачі, але ж, навіщо ти лізеш, якщо тебе не не просять і не питають. Лише собі ускладнюєш життя, додаєш в нього більше стресу, напруженості.
Дозволь же кожному бути таким, як він сам хоче.
Дозволь тому, хто бажає спитати, самому задавати питання, або самому шукати відповіді на них.
Не говори більше, ніж потрібно.
Не очікуй нічого.