Радість живе в деталях: у багряних хмарах, що ніжаться в обіймах останніх сонячних променів, у трьох засохлих мандаринових листочках, у грудочці землі, що втекла з горщика і мусить бути стертою з підвіконня, у блакитних квіточках лаванди, які щосекунди все бліднішають, розчиняючи свої барви в теплому чаї, в дитячій посмішці, у сяючих очах і чарівній ямочці на щоці, в тендітній квітці, яка розцвіла там, де ніхто її не сподівався побачити, в нахабному вітерці, що вривається до оселі крізь відчинене вікно...
Щодня прокидаючись з іншою реальністю я почуваюсь розгубленою, бо все, що вчора здавалось важливим - сьогодні вже не має значення. Від розгубленості стаю роздратованою, і сумною від своєї дратівливості.
Але якими б подіями не був сповнений або не сповнений день, в ньому завжди є кілька секунд, які варті того, щоб його прожити.
І добре що час іноді спиняється. Добре відчути порожнечу навколо себе, і навіть всередині себе. Коли пусто - маєш можливість наповнити своє існування усим, чим тобі самому захочеться: можеш збирати, мов у кошик, відчуття від приємних моментів, а можеш назбирати неприємних.
Як добре що радість живе у деталях...
