понеділок, 25 січня 2016 р.

Подяка

Не думала, що дякуватиму колись за слова, що стали тоді для мене мало не смертним вироком, за слова, якими ти поставив крапку у нашому спілкуванні. Останні з твоїх слів, звернених до мене.
Але сьогодні це так. Минув майже рік з того дня, як ти їх написав. І я вперше відтоді наважилася прочитати їх знову. Прочитати, щоб зрозуміти, що більше нічого не відчую. Ні смутку,  ні болю, ні розпачу, ані найменшого прискорення пульсу. Прості слова. Нічого страшного. Нічого трагічного. Але тоді вони мене зламали.
Тепер я вдячна тобі за них. Вдячна за твоє рішення. Інакше я б не змогла впустити у своє життя людину, без якої тепер його не хочу уявляти. Не хочу, час і досвід показують, що я можу, але не хочу. Цього разу точно ні. Дякую, що звільнив простір біля мене і в мені. Дякую, що звільнив час, якого спочатку було мені самій катастрофічно багато.
І тепер я дійсно рада всьому, через що довелося пройти, протягнути себе до сьогоднішнього дня. До дня, коли я з упевненістю говорю тобі: "дякую за нього", і з вдячністю підводжу очі до неба, кажучи "дякую за нього!"
Всесвіт неодноразово доводив мені, що коли щось відбирає, то лише тому, що підготував для нас щось краще. Навіть якщо на момент втрати у це важко повірити.
Дякую, що тебе більше немає в моєму житті.

Немає коментарів:

Дописати коментар